День матері

В матусин день із неба дощ полив.

Чи, може, то сльозою ви, матусе?

У нас в селі вже вишні відцвіли,

Я щойно, мамо, звідти повернувся.

Наплакався я там між усіма,

Де вас і досі, мамо, пам’ятають.

І тільки хати нашої нема,

Й колодязя з циберкою немає.

Скрізь бур’яни – свиріпа і пирій.

Якби ж там ви, усе б цвіло розкішно.

Як інваліди – зранені й старі –

Мене зустріли здичавілі вишні.

Я мовчки сів біля отих руїн.

І чув як хтось казав з сусідів:

– Це ж Дашки й Василя приїхав син.

Ти ба – Ванько, і ти посивів!..

І думав я, що значить – матері.

Як є вони, усе цвіте на світі.

А як нема, і батьківський поріг

Руйнується. Й сивіють діти.

Не плачте, мамо, в ваших небесах.

Я вас люблю. Що вас нема – журюся.

Це дощ чи я уже заплакав сам?

Матусин день. Я згадую матусю. 

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",

Севастополь, 2012 року; першодру 13 травня 2012 року