Сумління

 В політиків – заасфальтоване,

 В злочинців – навік заспиртоване,

 В гладких олігархів – зелене,

 В повій – боязке, мов гієна.

 В митців… Ну, а з ними складніше:

 У когось – пищить, наче миша,

 А в когось – орлом неприкаяним

 Летить за сполоханим Каїном.

 У мене також є сумління,

 Зухвале, мов квітка осіння,

 Умите самою свободою,

 Щоправда, не дружить із модою.

 Воно то сія, мов перлина,

 То душить мене, як пухлина,

 То мирить надію з реальністю,

 Щоб слово не стало формальністю.

 І сором женеться за мною

 З часів сивочолого Ноя.

 Той сором – за дурнів і воїнів,

 За злочини, іншими скоєні.

 Всіх шкода. Я зовсім не люта.

 Не вмію втрачать абсолюти.

 Така вже у мене традиція –

 Завжди пропускать репетиції.

 Наталя Федько