Музика зiрок

Я вмiю слухать музику зiрок, 
Менi свiй бiль несуть Днiпровi хвилi. 
Сьогоднi мiсяць, гордий, мов пророк, 
Сказав: «Супроти часу ми – безсилi». 

Я не змирюсь. Горю, немов свiча, 
Бентежу свiт жагучими рядками. 
Любов моя давно здолала час, 
А юнiсть – полетiла з ластiвками. 


Я вiрю в свiтло. I тому – горю. 
Сліпцi радiють, що знайшовся крайнiй. 
Свiй бiль у кожнiм словi повторю, 
Бо жити хочу в свiтi, а не в стайнi. 

Закони свiту – мудрi та простi. 
Вони дратують блазня i вельможу. 
Здається, у минулому життi 
Я вiрила усiм. Тепер – не можу. 

Я знаю, чим засмученi степи. 
Я чую спiв закоханого вiтру. 
Горю. Згораю. Дурнi вчать: «Терпи!» 
Ще й дивляться пихато, мов арбiтри. 

До мене запiзнилася весна, 
Тому спiшу зорею впасти в лiто. 
Розлук багато, а любов – одна. 
За неї варто все переболiти. 

13 квітня 2010 року Наталя Федько