ВДИХНІМ НА ПОВНІ ГРУДИ ВРЕШТІ ВОЛІ!

Ну скільки ще плекатимем потвору,
Яка давно захворена на сказ?
Шановні, досить з нас переговорів,
Ця "стежка миру" надто вже слизька!

Плюють в обличчя - витираєм чуба,
Ламають кості - дякуєм за все,
І землю й нарід Градами "голублять"...
А ми цей хрест впокорено несем.

Чомусь такий малюється сценарій
Отими, що нам зашморга стиска.
Країно, ти не стомлена од нарів
І од вождів із кров'ю на руках?

Як можеш понести, напів-вагітна,
Своє недорозвинуте дитя,
Коли в батьків кумири - Путін-Гітлер,
А ти й сама без ознак до життя?

Вдихни на повні груди врешті волі,
Допоки дух твій зовсім не зачах,
Аби дитя, яке родилось кволе,
В життя пішло із гідністю в очах!

(Роман Лесюк, пішов добровольцем...)