ПІДНЕСИ МЕЧА!

Рідна, незалежна, ще не вмерла,
Нині в скриньку - плюс одна річниця,
"Ще не вмерла!" - навіть на Говерлі...
Та чомусь сумні навколо лиця.

Та чомусь, я сам того не знаю,
Не до свята нам, не до весілля,
Ненька рідна ледве не конає,
Знов на свіжі рани сипле сіллю.

Корчиться у муках непосильних,
Годі в хаті власній зве'сти ладу,
Хоч вдягнеться в шати жовто-сині -
Та квивавий слід лишають зради.

Крок вперед, два в сторону - у прірву,
Воля довгожданна тільки сниться,
Що не день - хтось серце жи'вцем вирве,
Кров героїв скрапує в землицю...

Нині із обжитоі квартири
Виганяють знов сусіди-"браття",
Ти ж доросла, вік - двадцять чотири!
Чом не господиня в рідній хаті???

Ненько-ненько, час вже не корону -
А меча піднести в небо синє,
Бережи себе - то й Бог вборонить,
Поміччю твоєї доньки й сина!

(Роман Лесюк, пішов добровольцем...)