Похилилась мати на чиєсь плече…

Сьогодні поряд на мітингу з нагоди річниці Іловайської трагедії стояла жінка. яка і досі не знайшла свого 19-рчного синочка ні серед мертвих, ні серед поранених і вона була не одинока. Не можна ні на мить забути і пробачити.

Похилилась мати на чиєсь плече, 
На щоках сльозина мукою пече.
Серце крають сірі, висохлі уста,
Ніби щойно знята, страдниця з хреста.

Розіп’ята болем, нині і повік,
Дням гірким, болючим загубила лік.
Винуватить долю, що забрала сина, 
Був синок у неї - єдина дитина.

А тепер синочка узяла війна,
І могили сина у мами нема,
А вона чекає із усіх доріг,
Може залишився єдиний в живих…

Може ти, синочку, втрапиш на цей вірш,
Відгукнися мамі, відгукнись скоріш,
Бо вона віднині, ніби не живе,
День і ніч в надії чекає тебе.

Чуєте, криваві, зупиніть війну!
Більше не дозволимо нас усіх зігнуть!
Віділ’ються сльози наші вам сповна…
Мати виглядає, а сина нема…

29.08.2015 р. Надія Таршин

Свої вірші про війну читає Надія Таршин