Микола Вiнграновський. Поезiї

   ГРIМ

   Була гроза, i грiм гримiв,

   Вiн так любив гримiти,

   Що аж тремтiв, що аж горiв

   На трави i на квiти.

   Грiм жив у хмарi, i з гори

   Вiн бачив, хто що хоче:

   Налив грозою грiм яри,

   Умив озерам очi.

   А потiм хмару опустив

   На сад наш на щасливий

   I натрусив зi сливи слив,

   Щоб легше було сливi.

   Та тут до грому навздогiн

   Заговорила груша:

   "Труснiть i грушку, дядька грiм,

   Бо важко менi дуже..."

   I дядько грiм сказав собi:

   "Потрушу я грушу,

   Бо небеса вже голубi

   ЛIТНIЙ РАНОК

   Джмелi спросоння - буц! - лобами!

   Попадали, ревуть в травi.

   I задзвонили над джмелями

   Дзвiнки-дзвiночки лiсовi.

   Повiльне сонце на туманi

   До проса випливло з води,

   Де на пташинiм щебетаннi

   Тинявся малиновий дим.

   Лиш сонях спав, хоча й не мусив,

   I ось за те, аби вiн знав,

   Важкий ячмiнь медовим вусом

   Бджолу за лапку лоскотав.

   У картузах iз парусини

   Комбайн комбайновi гукав:

   - То що ж косить?

   Воно - все синє!

   Де льон? Де небо? Де рiка?