Іван Левченко: Народний осел

Йому і досі не дійшло,
Хоч як не ріж ту правду-матку,
Що став народним він ослом
Лиш з дяки платників податків.

Таких точнісінько, як сам,
Але, звичайно, безголосих:
І вивчивсь – дякувать ослам.
І дяка їм – не голий-босий!

Та все позаду. Заспівав,
І от біда – про те й розмова –
Що й зрозумілі мов слова,
Але чужа ослам тим мова.

Ще хай би був він пародист,
Аж ні – не мав такого хисту.
Хоча до співу мав він хист,
Тож і народним став артистом.

Але послухати той спів,
Немов вовків слуга затятий.
Але ж співає. Бо ослів
Він має – платників податків.

І між людей таке бува:
Їх ворог нищить, б’є з гармати,
І мовою його ж співак
Своїм продовжує співати,

Й тим співом душу добива,
Мов ворога слуга затятий. 
Чи все ж осел? В одному – два:
І не відняти, й не додати!

Іван Левченко, першодрук, 8 січня 2016 року