Іван Левченко: КЛОУН

1
У місті був цирк. І у цирку був клоун.
Без клоуна цирк не бува зокрема.
Приміром, без весел і човен – не човен.
Та й місто не місто, як цирку нема…

Приходили діти – сміятися з Бома
(Так коротко клоун назвав себе – Бом).
Хіба ви із Бомом іще не знайомі?
Тоді вам належить зустрітись обом.

Он бачите – він вибіга на арену:
Картатий кашкетик і ніс, наче м’яч.
На штанзі у нього гарбуз здоровенний.
Одним словом: Бом – першокласний силач.

Він вам пропонує вагу ту підняти.
А сам на гачки гарбуза – клац! – устиг!..
І хто б як не силивсь – а штангу ту кляту
Піднять-ворухнути ніяк би не зміг.

А він вам: мовляв, відійдіть – надто кволі.
І сам однією рукою ту штангу бере – 
Здіймає так легко, немов парасолю.
А як він те робить – то Бома секрет.

Ну що, познайомились? Знаєте Бома?
А що я казав – першокласний артист.
Дорослі і діти, хто з Бомом знайомий,
Те знають: до цирку потрібно іти.

Він так насмішить, що не треба й пігулок
Тоді, як нездужає раптом хто з вас.
Якщо ви про Бома ще й досі не чули,
То раджу даремно не гаяти час.

А Бом виступає – скажу по секрету –
Не тільки у цирку – й на вулицях теж:
Бо платять артисту мізерну монету.
А в Бома – сім’я. Як ти тут проживеш?

А так за веселі репризи і жарти
Приносить додому копійку якусь.
Бом – сонячний клоун. І щастя він вартий,
Хоч щастя не всім випада на віку.

2
У Бома дружина – циркачка Дарина.
У Бома й Дарини синок народивсь.
Бім-Бом – так назвали маленького сина.
В свідоцтві насправді він звався Вадим.

Маленький Бім-Бом пізнає уже тата,
Радіє, як татко на руки бере
Й до стелі самої стає підкидати.
Кульбіт за кульбітом – аж серденько мре.

Бім-Бом, як та пташка щаслива, щебече:
«Підкинь ще і ще!» – забаганка уся.
У цирку від сміху вмирає малеча,
А вдома Бім-Бом – від утіх татуся.

Дарина і хоче й не вміє сварити.
А що як злякається раптом дитя?!
Погляне і піде вечерю варити.
Або тихо сяде в куток за шиття.

Артисти – то Господом обрані діти.
Арена чи сцена – то їхнє життя.
Вони тільки успіху вміють радіти.
Бо успіх артисту, як власне дитя.

3
І трапилась Бому халепа нівроку:
Пішов, як зазвичай надягши ковпак, 
У ближній провулок – від цирку два кроки,
І став жонглювати у колі зівак.

Не дуже щось кидали гроші в той вечір. 
Зірвавсь раптом сніг. А для квітня – це шок. 
Батьки розібрали негайно малечу.
Бом ще почекав і додому пішов.

Та тільки не зміг він заснути удома.
Напав спершу кашель. Відкрився бронхіт.
Під ранок у хворого сталась судома.
А потім некролог: "У розквіті літ…"

І далі за текстом: "...був гарним артистом…
Раптова хвороба… Земля хай пером…"
Ну, словом, без Бома залишилось місто.
Без батька лишився маленький Бім-Бом.

4
І дивна картина настала потому.
У цирку забули, як треба смішить.
І діти й дорослі забули про Бома.
І стали занадто серйозно всі жить.

Усі перестали сміятись у місті.
Серйозні обличчя – в трамваї, в метро.
Сідали за стіл, як збирались поїсти,
Немов возсідали на царство – на трон...

Серйозно жували і їжу, й новини.
Виделку серйозно тримали і ніж.
І посуд серйозно змивали і чинно:
Не дай Бог мікроб зачаїться на нім!

Серйозно читали щоденні газети.
Серйозно дивилися телеекран.
І вірили дуже серйозно в прикмети.
І навіть в гадання ворожок-циган.

Серйозно недоліки всі викривали.
Серйозно долали броню перешкод.
Серйозно жили і серйозно вмирали.
І що тут поробиш – серйозний народ!

Брехні навіть вірили надто серйозно.
А ще пересудам, доносам авжеж.
До чого б насправді дійшло воно хтозна,
Без глузду здорового те не збагнеш…

Стандартне життя, як штамповка стандартна.
Отак, тільки так – ні на йоту убік.
Які можуть бути, спитати б вас, жарти,
Коли кожна мить – то серйозний рубіж!

І кожен серйозно чекав нагороду.
У рамку під скло брав серйозний папір.
Таке стало лихо з серйозним народом.
Як кажуть серйозно: хоч вір, хоч не вір.

5
Одначе ми зовсім Бім-Бома забули,
А він уже виріс – серйозний юнак. 
І якось, коли всі у місті поснули,
Дістав був зі скрині він батьків ковпак.

А потім на ніс приладнав кульку-м’ячик .
Вдягнув батьків одяг і – клоуном став.
У дзеркалі – ніби він тата побачив,
Того, що до стелі його підкидав.

Умить засміявся і сміх той щасливий,
Як кулька злетів – розбудив увесь дім.
Збігалися люди дивитися диво:
Бім-Бом – скрізь лунало. І вабило тим.

Бім-Бом – хто це? Клоун. А хто він? – питали.
"Це той, хто дарує всім сонячний сміх!"
І раптом у місті всі Бома згадали.
І вийшли в провулок, де тішив він їх.

Дорослі і діти дивились на диво.
"Такий несерйозний, – сказав хтось, – юнак!"
І приснули сміхом присутні щасливо:
"Так-так – несерйозний! Веселий – так-так!"

Веселий, як радісне сонце на небі, 
Кумедний, як кіт, що на сонці лежить.
Погляньте довкола, погляньте на себе:
Хіба це серйозно – без радості жить?

Як весело дощ у калюжах танцює.
А пташка як радо до неба зліта.
Хіба це серйозно, як співу не чуєш?
Хіба це серйозно – без щастя літа?

І всі за Бім-Бомом пішли хороводом.
Пішли у веселий з Бім-Бомом танок.
І стали таким несерйозним народом,
Що враз постовий засвистів у сюрчок.

Спинились авто – все довкіл зупинилось.
Бім-Бом зрозумів – буде лихо за цим…
"Ходімо! – сказав він уголос щосили –
Ходімо зі мною! Ходімо у цирк!"

І радо малята пішли за Бім-Бомом.
І в місто вернулися радісні дні.
Хіба ви з Бім-Бомом іще не знайомі?
Це так несерйозно – повірте мені.

Приходьте у цирк. Там так весело буде.
Ведмеді і поні. Артисти кругом.
Хіба це серйозно – не вірити в чудо,
Коли воно поруч і зветься Бім-Бом?!

Іван Левченко, з книги "Стою на Майдані", 
Севастополь, 2005 року