неділя, 28 травня 2017 р.

Так різати по-живому, чи не різати?

18 травня в Павлоградській Центральній бібліотеці відбувся круглий стіл на тему «Вживання української мови у навчальних закладах міста, закладах позашкільної освіти та у закладах культури». Круглий стіл був ініційований на вимогу члена Громадської Ради Леоніда Настаченка. На зустріч прийшли члени Громадської Ради при міськвиконкомі, представники місцевої влади, освітяни, працівники культури і спорту, громадські активісти. Засідання круглого столу проходило бурхливо, з пристрастями і звинувачуваннями .
 Я не збирався писати статтю про цю подію, але мені подзвонив знайомий і повідомив, що про круглий стіл написали «Популярные ведомости» де і мене згадали , «незлим тихим словом», перекрутивши мої слова. 
Мовне питання є «ахіллесовою п’ятою» сучасної України, яке так вміло використовує Росія. Від початку проголошення Незалежності на мовному питанні постійно спекулювали політики різного штибу, особливо в передвиборчий період. Населення Центральної, Східної і Південної України залякували бандерівцями, які прийдуть і будуть вішати і стріляти всіх хто не знає української мови. Всі президенти, починаючи від Кравчука і закінчуючи Януковичем, приїжджаючи в Донбас чи в південні області України, при спілкуванні з людьми переходили на російську мову. Цим вони ніби підкреслювали, що це не українська земля а російська. І добалакалися! Мешканці Донбасу стали вважати себе окремим від України регіоном, якому ближче ментально Росія. В результаті маємо війну на Донбасі. Влада постійно через ЗМІ нав’язувала думку, що українська мова в Україні !, не на часі, спочатку треба підняти економіку, нагодувати населення і тому подібне. Ті ж самі словесні постулати звучали з вуст владних достойників і на круглому столі : «не можна так швидко переходити на українську мову», « не можна людей насильно примушувати», «повинно пройти не одне покоління», «не можна різати по-живому». Останній вираз кореспондент газети Олександр Шульга приписав мені. Хоч я сидів і мовчки слухав всі оці заклинання, очікуючи коли мені нададуть слово. Якраз моя реакція була спрямована проти всіх оцих словесних штампів, які вже набили оскомину за 25 років Незалежності: «Шановні! Ви забули, що йде війна з російським агресором! Російська мова під час війни є основною інформаційною і психічною зброєю Путіна в Україні. Допоки все українське суспільство цього не зрозуміє – ми цю війну не виграємо!». І, на щастя, це починають усвідомлювати все більше і більше українців, в тому числі цей посил починає сприймати українська влада. Я звернувся до всіх присутніх на круглому столі з наступним: «Подобається це комусь чи не подобається, але в мовному питанні зараз будуть рішучі зміни, вже ніхто нікого не буде вмовляти вивчити українську мову. Хто на це не здатний, з такими просто розпрощаються». Дехто з присутніх посилався на права людини, які ми не повинні порушувати. Таким я хотів би нагадати, що окрім прав існують ще й обов’язки громадян перед державою і знання державної мови є необхідною умовою набуття громадянства в Європі та в усьому світі. І ще такий парадокс, кореспондент газети мене і Настаченка назвав українофілами! Українофіл – це той, хто любить Україну. У мене виникає логічне запитання: «А, що, всі інші, хто був присутній на круглому столі не українофіли, тобто не люблять Україну?».
І в кінці хотів всім противникам рішучих дій в мовному питанні нагадати відому істину, що найкращою зброєю, найміцнішим муром, більшим і вищим за китайський є українська мова! Це наш найміцніший бастіон в війні з російською ордою!
Слава Україні! Героям Слава!

Голова Павлоградського міського т-ва «Просвіта» ім. Т. Шевченка Заремба М. А.

Немає коментарів:

Дописати коментар