Дмитро Бiлоус. Поеми, поезiї, загадки, шаради (продовження)

Продовження. Початок (ТУТ).

    ДИВО КАЛИНОВЕ 

   Як прислiв'я чудове,

   йде вiд роду до роду,

   що народ - зодчий мови,

   мова - зодчий народу.

   ВОГНИЩЕ РОДИННЕ

   На свiтi бiлому єдине,

   як i днiпрова течiя,

   домашнє вогнище родинне,

   оселя наша i сiм'я.

   Ми вiдтодi початки лiчим,

   як муж з камiнням i палiччям

   за звiром кидався вдогонь,

   а жiнка берегла вогонь,

   вогонь, що предки розкладали,

   здобутий ними вiд тертя;

   пожитки рiзнi, причандали,

   що перейшли з первобуття.

   Й слова житейськi необхiднi,

   що проростали, як зерня,

   вогнем освяченi i рiднi:

   горнутись, горниця, горня.

   Хоч їх походження i рiзне -

   немає в цьому дивини.

   Та дух вiтчизни, материзни

   несуть i досi нам вони.

   Слова, що доти їх не знали,

   первiснi трепетнi слова,

   що зiгрiвали i єднали, -

   i мова врунилась жива.

   В щасливi i в тяжкi години -

   куди б нам не стелився шлях

   не гасне вогнище родинне,

   в людських запалене серцях.

   З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА

   Де вам, друзi, траплялось,

   щоб од мiста, села

   три рiки розливалось

   з одного джерела?

   Що не рiчка, то мова

   прагне, рине у свiт

   од безсмертного Слова,

   що про княжий похiд.

   Що не рiчка, то мова

   з-понад волзьких степiв:

   це росiйська чудова -

   гусел радiсний спiв.

   Що не рiчка, то мова

   з-над Славути-Днiпра:

   українська чудова -

   кобзи сонячна гра.

   Що не рiчка, то мова,

   де шипшини корал:

   бiлоруська чудова -

   нiжний видзвiн цимбал.

   Вiд Русi розливалось

   три могутнiх рiки.

   I тепер побратались

   на вiки, на вiки.

   НАЙДОРОЖЧЕ

   Синiв i дочок багатьох народiв

   я зустрiчав, якi перетинали

   гiрськi й морськi кордони i на подив

   багато бачили, багато знали.

   Я їх питав iз щирою душею:

   - Яку ви любите найбiльше мову? -

   I всi вiдповiдали: - Ту, що нею

   спiвала рiдна мати колискову.

   А ВIДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?

   Загадка

   А вiдгадайте-но: що я таке?

   Всi хочуть, як народиться дитина,

   щоб я було красиве i дзвiнке,

   бо носить все життя мене людина.

   (Iм'я)

ВIЧНО ЖИВА
 
   А мова не корилася царю -
   анi царю, анi його сатрапам,
   з орлом двоглавим стаючи на прю,
   що брав її у пазуристi лапи.
 
   Несла устами вiдданих синiв
   мужицьку правду, ту, що є колюча,
   смiялася з ненависних панiв,
   що їхня правда на всi боки гнуча.
 
   Плюндрованiй, не надавали прав,
   немов на звiра, об'являли лови.
   Орел впивався в душу, тiло рвав -
   вiн був безмозкий, хоч i двоголовий.
 
   Заборонити дереву рости,
   ширяти вольнiй птицi у блакитi,
   живiй рiцi мiж берегiв плисти,"
   ходити сонцю по своїй орбiтi?
 
   Заборонить дощевi поливать
   гiнке стебло, щоб не зросло колосся,
   поетовi - писать i малювать,
   щоб приректи народ на безголосся?
 
   О як хотiла, прагла воля зла,
   щоб ти була лиш суржик мiшанина:
   щоб вiчно недорiкою була
   на втiху скалозуба-мiщанина!
 
   Хай давню жуйку мiщанин жує,--
   воскрели, пiднеслися духом люди.
   Бо є в народу Жовтень, Ленiн є,
   i рiдна мова є i вiчно буде!
 
 
   ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ
 
   Порипують роменським шляхом гарби,
   Сулою тихо хлюпають човни.
   I плине люд з своїм нехитрим скарбом
   на ярмарок у нашi Курмани.
 
   Вози на вигонi. Стирчать голоблi.
   Корови й конi поблизу осель.
   Горшки i хомути. Мiшки картоплi.
   I крутиться весела карусель.
 
   А нам, малим, усе цiкаве вдвiчi:
   хто звiдкiля прибув до Курманiв.
   Вусатий дядько - з Ракової Сiчi,
   той - з Бiлої Берези, той - з Тернiв.
 
   Хтось примiряє теплi рукавицi,
   когось приваблює садовина.
   - А ви звiдкiль? - З Погожої Криницi,
   тi - з Бiлопiлля, тi - з Лебедина.
 
   I назви в юнiм серцi зазвучали,
   як щось казкове, дивне, чарiвне,
   немов далекi зорянi причали,
   кудись манили, кликали мене...
 
   Хто так назвав тi селища навколо?
   Хто оспiвав дiброви i лани?
   У небi мiсяць - як млинове коло,
   а на землi - Климентовi Млини...
 
   Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,
   куди не кинь - барвистих слiв розмай:
   Ромен, Боромля, Липова Долина,
   Березiв Яр, Лука, Зелений Гай...
 
   Так зберiгає мова калинова
   на гронах дивних свiжостi росу,
   щоб у майбутнє музикою слова
   нести душi народної красу.
 
 
   З ОДНIЄЇ МИ РОДИНИ
 
   Загадка
 
   З однiєї ми родини
   вiд Андрiя до Ярини.
   Як по одному, самi,
   ми буваємо нiмi,
   хоч i маєм рiзнi назви
   й добре знаєте всiх нас ви.
   Певним станемо рядком -
   заговоримо ладком.
   Ми - писемностi основа.
   А без нас нiхто нi слова!
 
   Що це таке?
 
   (Лiтери абетки)
 
 
   ДУХМЯНИЙ ДИВОСВIТ
 
   У спеку й дощ - без панiки -
   i ясним гожим днем
   з учителем ботанiки
   ми влiтку в мандри йдем.
 
   Гудiнням бджiл озвучений
   духмяний дивосвiт:
   i паничi тут крученi,
   i королевий цвiт.
 
   А хто розбризкав схилами
   пiд гомiнке цвiрiнь
   цю жовту цвiть на килими,
   цю золоту яскрiнь?
 
   Лист голий iз росинками,
   холодний, а на сподi -
   покритий волосинками
   i теплий. То в народi
 
   i стали мати-й-мачуха
   цi квiти називати:
   холодний верх - то "мачуха",
   а теплий спiд - то "мати".
 
   Спочинемо у тiнi ми:
   ось прямо бiля нiг
   iз вузликами синiми
   стоїть петрiв батiг.
 
   Та зовсiм то не вузлики,
   не плетив торочки, -
   то неба синi кусники,
   блакитнi квiточки.
 
   Всi назви ми записуєм
   (а дощик - мов крiзь сито).
   Залитий парк мелiсою -
   немов меди розлито.
 
   Уже до дому близько ми,
   все рiдне навкруги.
   А нас дощу i блискавки
   перiщать батоги.
 
   У спеку й дощ - без панiки
   i ясним гожим днем
   з учителем ботанiки
   ми з подорожi йдем.
 
 
   З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТIВ НА БАЛКУ
 
   Каламбур
 
   З коси бузько летiв на балку
   (косар косу там брав на брус),
   i сiв бузько в дворi на балку,
   на довгий дерев'яний брус.


   РIДНЕ СЛОВО
 
   Ти постаєш в яснiй обновi,
   як пiсня, линеш, рiдне слово.
   Ти наше диво калинове,
   кохана материнська мово!
 
   Несеш барвiнь гарячу, яру
   в небесну синь пташиним граєм
   i, спивши там вiд сонця жару,
   зеленим дихаєш розмаєм.
 
   Плекаймо в серцi кожне гроно,
   прозоре диво калинове.
   Хай квiтне, пломенить червоно
   в сiм'ї великiй, вольнiй, новiй.
 
 
   КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
 
   Тарасик набiгавсь,
   примчав iз двора.
   Уже й за уроки
   сiдати пора.
 
   Ось вiршика вивчив,
   задачi зробив.
   В щоденник заглянув
   тривогу забив.
 
   Гласить неодмiнний
   шкiльний записник:
   "Принести до школи
   клумачний словник".
 
   Завдання у класi
   вiн сам записав.
   А що за словник то -
   i досi не взнав.
 
   Прибiг до бабусi,
   що прала рушник:
   - А що таке, - каже,
   клумачний словник?
 
   - Клумачний? - бабуся
   на те хлопчаку. -
   Та, мабуть, що носять
   його в клумаку!
 
   Сестричка смiється,
   швидка на язик:
   - Сам, - каже, - доклумай,
   який це словник!
 
   Та це вам не шахи,
   це вам не лото:
   кого не спитає -
   не знає нiхто.
 
   Спитав у сусiда -
   вже дещо нове:
   - В нас, - каже, - в будинку
   письменник живе.
 
   По радiо мову
   веде про слова.
   Слова - це перлини,
   це дивнi дива!
 
   Пiди ти до нього -
   у нього книжки.
   Вiн знає й розкаже
   про всi словники.
 
   Ну що ж, як розради
   немає нiде,
   в квартиру поета
   Тарасик iде.
 
   Ось дзвонить, заходить:
   - Будь ласка, - гука, -
   клумачного дайте
   менi словника!
 
   Поет усмiхнувся:
   - Ти просиш дарма:
   клумачного, - каже,
   в природi нема.
 
   Клумачний... То, мабуть,
   почулось... Пробач,
   бо той, хто тлумачить,
   той зветься - тлумач.
 
   Буває, що слово
   вiдоме давно,
   а знає не кожен,
   що значить воно.
 
   I тут у пригодi
   стає визначник
   скарбiв наших мовних -
   тлумачний словник.
 
   Тарасику, свiтла
   твоя голова,
   Ану, зустрiчав ти,
   наприклад, слова:
 
   красуля, красоля?
   Словник розгорни -
   i зразу побачиш,
   що значать вони:
 
   красуля -красуня,
   красоля - цвiток.
   I тут же: краснуха -
   хвороба дiток.
 
   Оце ж i тлумачний
   словник! Зрозумiв?
   А є словники ще -
   походження слiв.
 
   Любити життя -
   звiдси йде життєлюб.
   А шлюб - вiд слюбитися
   слюб - отже й шлюб!
 
   Вивчатимеш мову:
   слова - в головi,
   любов до них - в серцi,
   в самому єствi.
 
   - Слова в головi? -
   розсмiявся хлопчак. -
   То, значить, для слiв
   не потрiбний клумак!
 
   Радiє письменник
   з тямкого дружка:
   - Як любиш, наука
   тобi не важка.
 
   Цiннюща в людини
   до знань ненасить.
   I їх за плечима,
   тих знань, не носить.
 
   - Спасибi! - Тарасик
   додому побiг.
   I ледве, зрадiлий,
   ступив за порiг:
 
   - Доклумав! - гукає
   сестричцi своїй.
   А потiм бiжить
   до бабусi мерщiй.
 
   Примчавши на кухню,
   червоний, як мак:
   - Бабусю, - кричить, -
   не пiдходить клумак!
 
   Цiннюща в людини
   до знань ненасить.
   I знань за плечима, -
   гука, - не носить!
 
 
   I ТАК I НАВПАКИ
 
   Загадка
 
   У нiм - три лiтери, та ба -
   iде на ньому молотьба.
   А прочитай з кiнця - i вмить
   почне тобi мишей ловить.
 
   (Тiк i кiт)
 
 
   IЗ ПРАДАВНЬОГО КОРIННЯ
 
   Що не мова - чудо, диво.
   Чув, наприклад, ти оцi
   назви - як звучать красиво
   бiлоруськi мiсяцi?
 
   Перший - cтyдзень, другий - люты,
   третiй мiсяць - сакавiк,
   а четвертий - красавiк...
   Скiльки нiжностi в них чути!
 
   Мiсяцi в болгар i нинi
   всi зовуться по-латинi:
   януарi, февруарi,
   март, апрiл, але другарi
 
   назви знають ще й народнi,
   що живуть i по сьогоднi.
 
   Сiчень в них - великий Сiчко,
   лютий - менший Сiчка брат,
   i тому малий вiн Сiчко,
   хоч зима й не йде на спад.
 
   Березiль же - баба Марта...
   I живий тут кожен мiсяць:
   той рiку скував не жартом,
   той чобiтьми глину мiсить.
 
   Все пiдмiтили народи, -
   календар життя, природи!
   Дивовижно йдуть у парi
   i январь i януарi!
 
   Все красиве, все погiдне
   у сплетiннi запозичень,
   i близьке всiм нам, i рiдне -
   сiчень - студжень, Сiчко - сiчень.
 
   Чуєш? Наче нив подзвiння,
   щойно вистигне колосся...
   Iз прадавнього корiння
   проросло, переплелося...
 
 
   ДОРОФЕЙ
 
   Де я вперше чув росiйську мову?
   На Роменщинi, в глухiм селi.
   В пам'ятi моїй зринає знову
   спогад про дитинство на Сулi.
 
   З тих рокiв двадцятих бачу й досi:
   коли голод гнав до нас людей,
   жив у тiтки нашої Ходосi
   хлопець з Волги, звався Дорофей.
 
   В латанiй до нас приходив свитi,
   грався з нами, за м'ячем гасав.
   В нього очi - як волошки в житi,-
   мов про нього Головко писав.
 
   В хатi нас не двiйко i не трiйко,
   не як з рукавички - як з мiшка.
   В тiтки ж за Сулою Дорофiйко
   рiс коло ще меншого Мишка.
 
   Якось вiн зайшов до нас у хату
   (а було тодi йому лiт шiсть),
   до макiтерки метнулась мати,
   пирiжка дає, а вiн не їсть, -
 
   взяв за пазуху, картуз на брови:
   - Это я Мишутке понесу... -
   Так спiзнав я i чарiвнiсть мови,
   i росiйської душi красу.


ЧИ ТО ЗЛIВА, ЧИ ТО СПРАВА
 
   Загадка
 
   Є слова - ну й цiкаво!
   Є слова - просто диво!
   Прочитаймо їх з вами:
   чи то злiва направо,
   чи то справа налiво -
   означають те саме.
   Ось дивiться: корок, бiб,
   око, Кирик, зараз, пiп...
   Є ще й iншi на умi,
   та назвiть ви їх самi.
 
 
  ГОВОРИ, ЯШКО, IЩЕ РОЗКАЗУЙ!
 
   Як була пiсля вiйни розруха,
   дядько Бiлик взяв торбину: що ж,
   поки що прощай, рiка Ревуха! -
   та й подався iз синком за Сож.
 
   Взяв вiн хлiба й солi на дорогу
   (бо дорога довга i важка).
   Добре, що з собою на пiдмогу
   пiдхопив кмiтливого Яшка.
 
   Тесля там робив хлiви, сараї,
   поправляв на зиму реманент.
   А Яшко, як це в майстрiв буває,
   щось тесав та подавав струмент.
 
   Од хлоп'ят почув вiн про героїв,
   про вiдвагу їхню на вiйнi.
   I незчувся, як слова засвоїв,
   бiлоруську мову i пiснi.
 
   I за кiлька мiсяцiв по тому
   (непомiтно лiтнiй час зрина)
   повернулися вони додому,
   заробили бульби i зерна.
 
   I Яшко став дiтям говорити
   все, що чув за Сожем вiд хлоп'ят.
   Обступають хлопця нашi дiти,
   розглядають з голови до п'ят.
 
   Полонить Яшко, чарує навiть
   дзвiнко-нiжним бiлоруським "дзє".
   Оголошує, чита напам'ять -
   Янка Купала:
   "А хто там iдзє?"
 
   Бiлоруська мова - наче казка, -
   вперше чують Таня, Коля, Гриць:
   - Говори, Яшко!
   - Ды калi ласка,
   буду i чытаць i гаварыць...
 
   I вони iзнов то бiля хати,
   то бiля Ревухи бережка
   сходяться гуртом, щоб розпитати,
   щоб послухать Бiлика Яшка.
 
   Де Яшко з'являється - одразу
   неодмiнний хвостик дiтвори:
   - Говори, Яшко, iще розказуй!
   - Говори, будь ласка, говори!
 
 
   НА КОЖНIМ КРОЦI
 
   В життi робив ти свiй перший крок,
   сьогоднi в школу йдеш на урок.
 
   А що iдеш ти, то робиш кроки, -
   отак i вийдеш у свiт широкий.
 
   I раптом думка помiж думок:
   а що за слово цей самий крок?
 
   Тут щось цiкаве таїтись може,
   бо й слово кроква на нього схоже!
 
   Та слово, друже, знань вимага,
   в болгарськiй мовi є крак[1] - нога.
 
   А в бiлоруськiй є слово крочыць,[2] -
   уже й не треба мiзки морочить.
 
   А як вiдкрились нам крок i крок, -
   тодi звiдкiль же росiйське шаг?
 
   Згадай тут вiдстань, ту, на яку ти
   ногою можеш вперед сягнути -
 
   один раз ступиш - один i сяг,
   а сяг прадавнє дало нам - шаг.
 
   Отож i справдi кiнець мороцi.
   А що потрiбно на кожнiм кроцi?
 
   На кожнiм кроцi - знання, знання,
   iнакше йтимеш ти навмання.
 
 
   СОБIНОВ СПIВАЄ
 
   Собiнов приїхав на гастролi.
   Золотий сезон. Найкращi ролi.
   Собiнов спiває на Вкраїнi
   ув "Онєгiнi" i в "Лоенгрiнi".
   Собiнов спiває в "Майськiй ночi".
   Тисячi послухати охочi.
 
   Наша опера заледве набирає сили,
   й раптом - свiтове iмення в нiй оголосили.
 
   Жовтню - перший лиш десяток. Ще зiяють рани,
   тi, що нашому народу завдали тирани,
 
   як була на рiдну мову люта заборона,
   як жорстоко її царська тиснула корона.
 
   А сьогоднi море звукiв плещеться безкрає:
   в українському театрi Собiнов спiває.
 
   Але що це? Ярославець, корiнний волжанин,
   українською спiває. Знак любовi й шани.
 
   Для волжанина, напевне, нелегка то праця -
   кожне виплекати слово, знати, не збиваться!
 
   Сотнi слухать Лоенгрiна, й Ленського охочi,
   i Левка у "Майськiй ночi" слухать до пiвночi...
 
   Грiм овацiй. Свiжi квiти. Захват по виставi.
   Коло нього i артисти, й глядачi цiкавi.
 
   - Ви пробачте нам, - аж сяють молодi дiвчата, -
   а по-українськи важко ролi вам вивчати?
 
   Вiн, симпатiю вiдчувши в їхньому нестримi,
   лиш очима усмiхнувся, ще в костюмi й гримi:
 
   - Може, декому i важко, та признатись мушу,
   легко все менi красиве западає в душу.
 
   У Москвi я Заньковецьку бачив на гастролях,
   українських корифеїв у найкращих ролях.
 
   В юнi роки з ними навiть виступав укупi,
   у Сад омського Миколи в українськiй трупi...
 
   В нашiм мовнiм багатоголоссi
   Собiнов хвилює нас i досi.
   Золота сторiнка не зiв'яне.
   То хiба ж могли тодi кияни,
   як i харкiв'яни, й одесити,
   на руках артиста не носити!
 
 
   КЛАСНА ЗАГАДКА
 
   Iще одна загадочка для вас:
   прикметник означа найвищий клас,
   спорiднений з iменником спiвзвучним.
   Лиш Й на К в кiнцi змiнiть - i враз
   ви познайомитесь з маленьким учнем,
   який не ходить ще i в другий клас...
   Як почнете цей вiрш читать спочатку,
   то знайдете ви натяк на вiдгадку.
 
   Який прикметник i
   який iменник?
 
   (Першокласний i першокласник)
 
 
   ЗАГАДКА ДИТИНСТВА
 
   Враження дитинства - ясновеснi!
   Слiв краса! Звiдкiль iде вона?
   Наче загадки якiсь чудеснi:
   рiдна мова - дивна дивина!
 
   Вперше у життi штанцi крамнi
   хлопцевi придбали у Ромнi.
   Лиш надiв - усi йому: -- Митянчик,
   ти - як янчик!
 
   -Що за янчик? - хтось спитав. I сивий
   батько наш поважно вiдповiв:
   -Так говорять, коли хтось красивий,
   так ми чули од своїх батькiв...
 
   я цiкавивсь цього слова змiстом,
   в словниках шукав його стократ...
   Та в Чехословаччинi туристом
   побував i розказав мiй брат:
 
   - Знаєш, хто наш Янчик благородний?
   Як не здогадались ми? Це ж той
   люблений словак, герой народний,
   справдi красень, Яношик-герой!
 
   Я зрадiв: усе - в єдинiм словi,
   все в iменнi! Отже сумнiв прiч.
   Яношик! Але в розмовнiй мовi -
   Яншик, Янчик - ось у чому рiч!
 
   Слово пломенить червоним маком
   (над легендою не владний час!).
   Як його передали словаки?
   Як воно долинуло до нас?


СЛОВО ЦЕ - СТАРОВИННА БУДОВА
 
   Загадка
 
   Слово це - старовинна будова
   з гостряками мурованих веж.
   Щойно змiниш ти наголос слова
   цим одразу будову замкнеш.
 
   Що це за слово?
 
   (замок, замок)
 
 
   ГУСИ
 
   Професора Баженова [3] уроки
   усе життя я буду пам'ятать.
   Байки Крилова повторяли, поки
   не навчимося правильно читать.
 
   Професор нас вимовою чiткою
   подивувать нагоди не минав:
   - Читайте так: "Лозиною гнучкою
   на продаж селянин гусей до мiста гнав".
   Читаючи, ви уявiть картину:
   гусей, i селянина, i лозину.
 
   I я згадав, як дядько Єлисей
   наймав пiдпасичiв гонить гусей:
   ледь свiт в Ромен погнать i дотемна
   за двадцять верст вернутися з Ромна.
   За те, що вiджене гусей Марiйка,
   дивися, й набiжить якась копiйка.
   Але "гел-гел" для старшої сестрички
   не раз слiзьми кiнчалося з незвички.
 
 
   Згадав я на заняттi той маршрут
   i вже забув, чого сиджу я тут.
   Професор бачить: - Митю Бiлоусе,
   куди твої помандрували гуси? -
   Певнiше я спираюся на парту
   вiд теплого професорського жарту.
   А вiн киває - повторять за ним:
   "Таж нашi предки врятували Рим!"
 
   Проказую рядок, але на думцi
   iзнов сестра, окраєць хлiба в сумцi...
   I вже через гусей тих на травi
   Ромен i Рим змiшались в головi...
   Не знаю я, чи справдi вiд навали
   спасли тi гуси Стародавнiй Рим,
   а нас вiд злиднiв трохи рятували,
   коли я був малим...
 
 
   ЧУДЕСНI БАРВИ
 
   Якi чудеснi барви у нашiй рiднiй мовi,
   якi вiдтiнки рiзнi вiд Сейму аж по Сян!
   У Києвi говорять iнакше, нiж у Львовi, -
   i чорногуз, i бусол, лелека i боцян...
 
   Так наче називаєш рiзновиди лелек ти,
   а це лиш рiзнi назви, синонiмiчний ряд.
   А є ще риси мови, що звуться дiалекти:
   це говори мiсцевi на дещо iнший лад.
 
   На Київщинi (в Лiтках) взуття зовуть обувка,
   а огiрок звичайний в Чернiговi - гурок,
   а кошик на Полiссi (в Iванковi) - кошувка,
   i назви, i вимова рiзняться що не крок.
 
   Раз якось на базарi професор iз столицi
   заговорив iз дiдом, що ягоди привiз:
   - То, значить, на Полiссi вродили полуницi?
   Я бачу, ви з-над Сновi, iз хутора Рогiз.
 
   Дiд витрiщає очi - i як це може бути?
   - То ви з Рогозу родом? Мо, iнженер? Поет?
   - Та нi, я просто знаю, як де говорять люди:
   прислухуюсь до мови - i в цьому весь секрет.
 
 
   СЛОВО ЦЕ ПРОСТЕ -- НЕ ДИВОВИНА
 
   Загадка
 
   Слово це просте - не дивовина
   (зустрiчаєм мало не щодня),
   органiзму складова частина
   i перiодичне видання.
 
   В цьому словi тiльки й заковики:
   другий склад наголоси - i вмент
   означать почне воно великий
   клавiшний музичний iнструмент.
 
   Що це за слово?
 
   (Орган, орган)
 
 
   МИХАЙЛО СВЄТЛОВ ЧИТАЄ РУДАНСЬКОГО
 
   Нi, їй-право, дивне сяйво є навколо слова!
   Українську мову в Ялтi чув я вiд Светлова:
   про Руданського Степана принагiдне мовив,
   i полинув на Вкраїну вiтру нiжний повiв.
 
   Ми з будинку йшли до моря смуглi, загорiлi -
   Луговськой, Светлов i тут же - Вiкстрем, Нонешвiлi.
   Говорили, що Руданський лiкував тут хворих
   i ходив по цих завулках i по цих ось горах.
 
   - Да, - сказав Светлов, - Руданский - и поэт и личность. -
   I додав по-українськи:- Спiвомовки - вiчнiсть!
   Як там здорово у нього, - осмiхнувсь грайливо, -
   про торговцiв спiвомовка... я зiб'юсь, можливо:
 
   "Зайшов мужик до крамницi,
   а пани смiються:
   - Тут не дьоготь, тiльки дурнi
   однi продаються.
 
   А мужик їм: - Тож нiвроку
   добре торгувалось,
   щойно два вас таких гарних
   на продаж зосталось..."
 
   Бистрi скутери по морю мчали повним ходом,
   а Светлов стояв високий, схожий з Дон Кiхотом.
   Повiдав нам спiвомовки з сатиричним вiстрям,
   всi смiялись, особливо Нонешвiлi й Вiкстрем.
 
 
   НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК
 
   На декаду в Ташкент з України
   прилетiли i старшi майстри,
   i з молодшої їхньої змiни
   два поети: обидва - Дмитри.
 
   Заповняють картки в готелi,
   аж пiдходить дiвча:- Я - Зухра, -
   усмiхаються очi веселi
   до гостей з-над Славути-Днiпра.
 
   У руках записна в неї книжка:
   - Хочу, - каже, - в концертi для вас
   заспiвати "Рушник" Малишка, -
   пiдкажiть українськi слова.
 
   Переглянулись два поети
   (щойно в свiт "Рушничок" злетiв):
   сяк-так знають першi куплети,
   а з останнього - кiлька слiв.
 
   Та не знати свого - це ж сором,
   i не скажеш про це Зухрi.
   Що ж, згадаєм, мовляв, вiдтворим,
   як звучить у нас на Днiпрi.
 
   А воно, знайоме до болю,
   в головi не все ожива.
   Що робить? Дали собi волю -
   повставляли свої слова.
 
   I чудово Зухра проспiвала,
   заворожена зала була:
   "Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
   i водила мене у поля край села..."
 
   Прозвучав "Рушничок", нiвроку!
   "Бiс! - кричать узбеки. - Ура!"
   Але якось через пiвроку
   прибула на Вкраїну Зухра.
 
   Виступає вона з концертом,
   пiсню в нашiй столицi спiва.
   Iз узбецьким легким акцентом
   вимовля українськi слова.
 
   Та цiкаво, що буде далi:
   тут найвищi ноти бери,
   бо Малишко сидить у залi, -
   це помiтили два Дмитри.
 
   Пiсня стелиться, пiсня лине,
   та чи автору це не в гнiв:
   слiв Малишкових - двi третини,
   а третина - слова Дмитрiв.
 
   - Видно, сплутали щось узбеки? -
   настороживсь поет. - Що таке? -
   Щось незвичне, немов далеке,
   але серцевi все ж близьке!
 
   А Дмитри пiдвелися знишка
   (поряд ложа їх - бенуар),
   поглядають в партер на Малишка, -
   аплодує Зухрi пiсняр.
 
   Та кому на серце не ляже?
   I Малишко просяяв:- Бiс!
   Я не знав, що "Рушник" мiй, -каже, -
   варiантами вже обрiс!
 
   ЗЛИТКИ ЗОЛОТI
 
   Чи ти задумувавсь, вiдкiль отi
   у нашiй мовi злитки золотi?
   Як намистини, диво калинове -
   частини мови!
 
   Який спiвець, поет, який письменник
   уперше слово вигадав - iменник?
   Iменник! Вiн узяв собi на плечi
   велике дiло - визначати речi, -
   iм'я, найменування i наймення:
   робота. Бiль. I радiсть. I натхнення.
 
   Ну а вiзьмiмо назву - дiєслово,
   само пiдказує, що дiє слово!
   Ще й прикладу на нього не навiв,
   а вже до пiвдесятка дiєслiв!
 
   Прикметник дасть iменнику - предмету
   якусь його ознаку чи прикмету.
 
   Числiвник може визначить тобi
   число речей, порядок при лiчбi.
 
   А поспитай звичайного займенника,
   за кого вiн у мовi? За iменника!
 
   (Хоч може цей наш скромний посередник
   замiнювать числiвник i прикметник.)
 
   Прислiвник звик, незмiнюваний в мовi,
   ознаки рiзнi виражать при словi.
 
   Сполучник каже: скромну роль я маю,
   але слова я в мовi сполучаю.
 
   I частка мовить: слово я службове,
   але людинi чесно я служу.
   I, будьте певнi, в iнтересах мови
   i так i нi де треба я скажу.
 
   А вигук може пролунать, як дзвiн,
   у мовi, мабуть, найщирiший вiн!
 
   "Ура! - гукнеш ти друзям неодмiнно. -
   Сьогоднi з мови я дiстав "вiдмiнно"!"
 
   Частини мови! Назви наче й звичнi,
   полюбиш їх - красивi, поетичнi!
 
   "Вiдмiнно" заслужив ти. Знав - чудово.
   Це за любов найвища з нагород.
 
   Хто ж так назвав оцi частини мови?
   Назвали вченi.
   Й пiдхопив народ!


   ПРО ДАВНIЙ ПРЕДМЕТ
 
   Загадка
 
   Цей iменник означа предмет
   для зрiзання злакiв i трави.
   Прочитаєш ззаду наперед -
   будь-що тисни ним чи сiк дави.
   Який це iменник?
 
   (Серп, прес)
 
 
   ЛIНИВОМУ НЕ РОЗГАДАТЬ НIКОЛИ
 
   Загадка
 
   Лiнивому не розгадать нiколи,
   кмiтливому на вiдповiдь - хвилина.
   А буде наша загадка така:
   три букви, означають те, що й поле.
   Додай знак м'якшення - i вже тварина
   з родини оленiв, струнка й прудка.
 
   Що це таке?
 
   (Лан i лань)
 
 
   ЦЕ Ж ЯК ВIРШ!
 
   Є ще люди соннi, наче сови,
   а глухi до слова - це найгiрш.
   Ти до рiдної прислухайсь мови,
   прокажи вiдмiнки - це ж як вiрш!
 
   Називний питає: хто ти? що ти?
   Хоче вiн про наслiдки роботи
   i про тебе чути лиш похвали,
   щоб тебе як приклад називали.
 
   Родовий доскiпує свого -
   хоче знати вiн: кого? чого?
   I про тебе знать, якого роду,
   що немає роду переводу.
 
   Все давальний дасть - не жаль йому,
   але хоче знать: кому? чому?
   Знать про тебе, гожого на вроду,
   що даєш i ти свому народу?
 
   У знахiдного свої потреби:
   вiн - кого? i що? - питає в тебе.
   I кого всi ми за друзiв маєм,
   i що друзi роблять нам навзаєм?
 
   А орудний хоче знать: ким? Чим?
   У трудi орудуй разом з ним.
   Хоче знать: що здатний ти утнути?
   Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
 
   А мiсцевий - де? В якому мiсцi?
   Хоче знати - у селi чи в мiстi?
   Кличний закликає всiх навколо:
   гей, Iване, Петре чи Миколо,
   ви не будьте соннi та байдужi -
   у життi нема нiчого згiрш.
 
   Рiдна мова! В нiй слова - як ружi,
   а самi вiдмiнки - наче вiрш.
 
 
   НА УРОЦI МАТЕМАТИКИ
 
   Вiн до класу зайшов неквапливо,
   крейду взяв i, немов чарiвник,
   вивiв числа на дошцi красиво:
   - Ось вам дiлене, частка, дiльник.
 
   Заспiвало нам слово доданок,
   мов дударик заграв на дуду;
   а дiльник - як щiльник iз дуплянок,
   що дiдусь нам зiбрав у саду.
 
   Частка, множник, добуток, остача -
   квiтiв жмутик, i бджiлка гуде;
   оживають слова - i задача
   веселiше до розв'язку йде.
 
   Зачарованi мовним розмаєм,
   що росою спадає з розгiль,
   ми в учителя щиро питаєм:
   - А вiд кiль це буяння? Вiдкiль?
 
   - Вiд землi слова рiдного соки, -
   усмiхнувсь вiн, скiнчивши урок, -
   Це - поезiї небо високе,
   що людину зове до зiрок.
 
 
   ВIН ПIСЛЯ РЕЧЕННЯ, ЦИТАТИ
 
   Загадка
 
   Вiн пiсля речення, цитати
   вмостився, схожий на гачок.

Всiх нас примушує питати,

   а сам нi пари з уст -
мовчок.




   Що це таке?




   (Знак запитання)







   МУДРИЙ ПОРАДНИК




   Загадка




   Завжди можу стати в
пригодi,

   моїх вам порад не
злiчить.

   I кажуть про мене в
народi:

   "Мовчить, а сто
дурнiв навчить".




   Що це таке?




   (Книга)







   ДIЄ СЛОВО!




   Бистрi очi, вмiлi руки,

   рухи точнi, як слова.

   Вияв радостi i муки -

   слова, мови плоть жива.




   Де лемiш i чересло -

   розрослось колосся,

   сиве жито поросло -

   слово розцвiлося!




   Де сокири звуки чистi,

   пилки виспiви простi,

   тирси розсипи злотистi,

   мови злитки золотi.




   Де позначило тесло

   бiг колiс, полоззя,

   де цвiлося ремесло -

   слово розцвiлося!




   Стружок кучерi русявi,

   сивi вуса конопель,

   на Днiпрi, Сулi, Росавi
-

   не за тридев'ять
земель.




   Де загонило весло

   в сiть йорша, лосося,

   змислi слово проросло -

   слово розцвiлося!




   Далi - лопать замiсть
весел

   i машина замiсть рук,

   вiд старих простих
ремесел -

   в царство мудростi
наук.




   Щоб ракету понесло

   в зоряне мiжгроззя.

   Де безмежне зiр число -

   слово розцвiлося!







   I ЯКБИ МОЯ БАБУСЯ ВСТАЛИ




   - Любi дiти, хто з вас
тему вiзьме, -

   каже вчитель, - тема не
важка:

   розказати про неологiзми

   на заняттi мовного
гуртка.




   I знiчев'я глянув на
Марiйку

   (знали всi вiдмiнницi
iм'я).

   Але Людочка, що мала з
мови трiйку,

   руку пiдняла: - Давайте
я...




   Як це сталось - досi
невiдомо:

   доказать запраглося в
ту мить.

   Та злякалась,
розгубилась дома:

   "Вийду... що я
буду говорить?"




   У дворi Тарасика
зустрiла:

   - Що робити? - А
Тарасик їй:

   - Дам посiбник. З
мовознавства. Дiло? -

   Шмиг додому - i несе
мерщiй.




   Люда дома книжку
розгорнула -

   ой, якраз цiкава є
стаття:

   рiзних слiв сучасне i
минуле,

   як слова народжує
життя.




   Низку слiв докинула їй
мама,

   що з'явилися не так
давно:

   холодильник,
кiнопанорама,

   телевiзор,
стереокiно...




   I коли гурток зiбрався
знову -

   iнша справа! - Люда на
гуртку

   повела свою нехитру
мову,

   що й малим i старшим до
смаку:




   - Я читала, - повiдає
Люда

   стишенiй цiкавiй
дiтворi, -

   що слова так само, як i
люди,

   молодi бувають i старi.




   Кожен з нас неологiзми
знає:

   це новi слова. Вони кругом.

   А в старих їх словниках
немає,

   мотобол, фломастер,
космодром.




   А якiсь слова
обов'язково

   тiльки змiнює життя
живе.

   То й буває, що вiдоме
слово,

   але значення його -
нове.




   В нашем побутi така
новинка

   для старих людей
звучить невклад:

   каблуки - шпильки, вид
мебли - стiнка,

   а портфель квадратний -
дипломат.




   i якби моя бабуся
встали,

   здивувались теж би, що
двiрник -

   не людина, як вони
вважали,

   а на склi машини
очисник!




   Учнi тепло, дружно
засмiялись

   i незчулись, як настав
кiнець.

   Люда щиро: -- Ой, я так
боялась! -

   А Марiйка: -- Що ти?
Молодець!




   Вчитель каже: -- Клас
тебе заслухавсь, --

   Кращого й чекати я не
мiг. -

   Люда ж знов: -- Це не
моя заслуга, --

   це мени Тарасик
допомiг!







   ПЕРШЕ - СНIП ПО ОБМОЛОТI




   Шарада




   Перше - снiп по
обмолотi

   на покрiвлю хати,

   друге - жiнка, ще
точнiше -

   материна мати.




   А коли в одному словi

   поєднаєш те i те -

   буде квiтка, що весною

   жовтим цвiтом зацвiте.




   Що це таке?




   (Кульбаба)







   ЯК ЦАР ПОВЕЛIВ




   Доводилось чути менi:

   "Навiщо тi коми
дурнi? -

   Казав
п'ятикласник-хлопчак. -

   Зi слiв зрозумiло i
так!"

   На це я казав у одвiт:

   є притча старезна, як
свiт,

   переказ про вирок царя,

   коли привели бунтаря.,

   Слузi вiн диктує в ту
мить:

   "Карати не можна
простить".

   Той пише, як цар
повелiв,

   а коми не ставить мiж
слiв.

   I ось на майданi для
страт -

   бунтар у кайданах. I
кат,

   що мав за царя
вiдомстить.

   "Карати, не можна
простить",-

   слуга об'явля рiшенець.

   Аж руку пiдносить
мудрець

   (усi шанували його):

   - Не так прочитав ти,
слуго. -

   Бо встиг зазирнуть
тайкомл,

   що коми у текстi нема.

   Взяв вирок, поправив
умить:

   "Карати не можна,
простить".

   Побачив, що кома
змогла?

   Така колись притча
була!







   МОЖЛИВОСТI ПРЕФIКСА




   Загадка




   Префiкса можливостi
безмежнi.

   Пари слiв, що змiстом
протилежнi,

   префiкс може в
значеннях зрiвняти.

   Але що там довго
мiзкувати?

   Префiкса до слiв
додаймо з вами -

   рiзнi стануть означать
те саме;

 Що це за префiкс?

 Напiв...  (напiвправда  -  напiвбрехня,  напiвсвiтлий  -   напiвтемний, напiвсолодкий - напiвгiркий i т.п.)







   ВЕСЕЛЕ СЛОВО










   Добре слово настрiй,
дух пiдносить;




   забувати, друже мiй, не
варто,




   що для настрою i жарту
досить




   просто теплого
людського жарту.










   Як народ веселе слово
творить?




   Ось по кризi йде дiдок
бровастий,




   зустрiчає дядька i
говорить:




   - Де б оце його отут
упасти?










   Дядько теж боїться
посковзнутись,




   але йти йому уже
певнiше.




   Не минув нагоди усмiхнутись:




   - Та вже падайте, де
вам зручнiше...










   I обидва розсмiялись
гучно:




   ковзанку пройшли
благополучно.










   Ось улiтку (квiти на
газонах),




   смiючись, бiжать
дiвчата юнi,




   будiвельницi в
комбiнезонах,




   крейдою оббризканi
красунi.










   I за мить уже шпаркi
дiвчата




   вносять козли крiзь
склянi дверини.




   Й тут же Мотря, дiвчина
завзята,




   блиснула очима в бiк
Марини:










   - Як би це розбити
шибок зо три?




   Ти заходь, Марино,
звiдсiля ось... -




   А Марина їй: - Та
бачиш, Мотре,




   я ж оце й сама вже
нацiляюсь.










   I обидвi розсмiялись
гучно:




   козли пронесли
благополучно...










   Ти звертав увагу, друже
милий,




   що таке в життi веселе
слово?




   Гумор надає людинi
сили,




   коли в серцi сяє
веселкове.
















   СКОРО ВЖЕ КАНIКУЛИ










   Нам гулять, звичайно,
нiколи,




   в школi все для нас
цiкаве.




   Але скоро вже канiкули
-




   нас новi чекають
справи.










   Жовтень каже: - Дощ я
висiю




   й чисте небо вам
готове!




   Ми ж на свята у
Киргизiю




   i - в похiд на
Алатоо...










   Землю бiлою нам дратвою




   Дiд Мороз прошив на
славу.




   В цi ж канiкули ми в
Латвiю




   гайнемо на Даугаву!










   Травень каже: -
Повзеленюю




   буйним зiллям кожну
хату.




   Ми ж на свята - у
Вiрменiю,




   до пiднiжжя Арарату!










   По дощах земля стужавiє
-




   здiйсним лiтнi мри
давнi:




   в червнi їдемо в
Молдавiю,




   до Днiстра, в зеленi
плавнi!










   А з Молдавiї у Грузiю




   нам дорога недалека.




   З усiма своїми друзями




   ми знайомi ще з Артека.










   Про кiно, було, там
споримо




   чи про книжку, що
читаєм.




   Вам цiкаво, як говоримо,




   коли мов усiх не знаєм?










   Хто грузинською,
марiйською...




   Коли ж разом братнiм
клубом




   всi говоримо
росiйською,




   бо її, як рiдну, любим.










   Нам гулять, звичайно,
нiколи,




   в школi все для нас
цiкаве.




   Але скоро вже канiкули
-




   нас новi чекають
справи.
















   ДВI КРАЇНИ










   Шарада










   До умови шаради простої




   тут ми Африку мусимо
вставити;




   в нiй до назви країни
жаркої




   Бо попереду мусим
добавити -




   й принесуть нам у
клiматi змiну




   дивовижнi словеснi
химери цi,




   i потрапим ми в iншу
країну,




   що вже буде в Пiвденнiй
Америцi.










   Якi це країни?










   (Лiвiя й Болiвiя)
















   ПРИЧАРОВАНА










   Раїсi Карагезян[4]










   Сквером жiнка миловидна




   йде зi школи з дiтками:




   схiдний тип (з обличчя
видно),




   порiвнялись швидко ми.










   Усмiхається: - Так
пряжить




   тижнями останнiми,




   що мої малята кажуть -




   наче в Єреванi ми!










   Взагалi ми з Зангезура




   свiй вiрменський рiд
ведем.




   В нас, як каже ваш
Сосюра,




   щастя зоряний едем.










   Що не слово, то такою




   мовою спiвучою!




   Iдемо попiд густою




   липою квiтучою.










   - Як, - питаю, - ви,
вiрменка,




   нашу мову вивчили?




   - А читаючи Шевченка!




   Мабуть, це пришвидшило!










   "Кобзаря"
читала в вузi,




   час у ночi крадучи.




   "Стажувалася"
в бабусi




   у селi Безрадичi.










   Як спiвали молодички




   "Продай, милий,
сивi бички",




   часом пiдпрягалася, -




   вiд душi смiялася...










   - Що ж найперше стало
вабить?




   б ж якась основина?




   - Українська пiсня,
мабуть, -




   нею причарована!










   АББАС I МИКОЛА[5]










   Два гарнi поети вiдомi
у нас -




   киянин Микола й
бакинець Аббас.










   Як з'їдуться разом цi
двоє братiв,




   подовгу смакують красу
рiдних слiв.










   Миколу хвилює розмова
жива,




   Аббаса питає про їхнi
слова:










   - Чечек у вас - квiтка,
як чiчка у нас.




   - I кюль у нас - квiтка,
- говорить Аббас.










   - То й наша кульбаба
iде звiдсiля?




   - Так, - каже Аббас, -
луки й вам звеселя.










   Микола русалок згадав
на Днiпрi.




   - Цiкаво: русалка у вас
- су перi!










   - Тут, бачиш, два
слова, бо су - це. вода,




   а з неї русалка - перi
- вигляда.










   Жартує Аббас, бо
русалок не раз




   стрiчав у Шевченкових
творах Аббас.










   Смакують, до сутi
доходять самi.




   Микола напам'ять чита
Насiмi.










   Рядкiв переклали не
сотню, не двi, -




   це чiчки духмянi, це
квiти живi!










   Киянин Микола й бакинець
Аббас




   прозорiстю слiв
милувались не раз:










   - Ах, чудо-слова: чи
Десна, чи Басань!




   - А вашi дива: Сумгаїт,
Ленкорань!










   Аббасовi сниться
безмежжя Днiпра,




   Миколi завжди -
бiлопiнна Кура.










   Тому про них друзi
говорять у нас:




   бакинець Микола-й
киянин Аббас.
















   СТАЮТЬ У ПРИГОДI










   Загадка










   Коли твiр якийсь готую,




   рiзнi речення пишу,




   щось, буває, я цитую,




   мову вводячи чужу.




   Але, любий мiй читачу,




   як для вас її позначу?




   Тут уже не допоможуть




   анi коми, нi крапки,




   у пригодi стати можуть
-




   здогадались ви?










   (Лапки)
















   МАЛЕНЬКI ПОСЕСТРИ










   Оляночка пiсля школи




   гостює в Литвi у Агне.




   I радiсно, як нiколи,




   зелена їм рута пахне.










   Ось Агне бiжить на
ганок




   стрiчати погожий ранок,




   а там застає Олянку




   i каже: - Доброго
ранку!










   - Лабас рiтас! - Олянка
їй.




   Давай умиватись мерщiй.




   Воркують собi дiвчатка,




   завжди нерозлучнi, в
парi.










   У Агне - синi очатка,




   в Олянки - очицi карi.




   Беруть газету в кiоску




   (на вулицi повно люду):










   - Я буду вивчать
литовську!




   - А я - українську
буду!




   Злетiв шпачок на
полянку,




   примчав на траву, на
попас.










   - Он шпак! - зрадiла
Олянка.




   I Агне зрадiла: -
Шпокас!










   А ген рiка недалеко.




   I Агне: - Он гандрас
бродить!




   Олянка: - А в нас -
лелека!




   Не схожi слова,
виходить.










   Олянка хотiла б нинi




   буть з Агне в Києвi в
парi.




   У Агне - очата синi,




   в Олянки - очицi карi.










   Вже й вечiр. А рута
пахне.




   Та нiч насуває з-над
плес.




   - Добранiч! - говорить
Агне.




   Олянка: - Лабос
нактьєс!
















   ПIДПРИЄМСТВО I ЗАТОКА










   Загадка










   Двоскладове наше слово
-




   пiдприємство
промислове,




   а знак м'якшення додай
-




   буде вже частина рiчки




   чи затока невеличка.










   Що за слово? Вiдгадай.










   Власне, два тут слова
(з рiзним




   наголосом навiть).




   Хочеш - пiдкажу тобi я:










   це -










   (завод i заводь)
















   СIМ'Я










   Ти чув таке: сiм'я -
держави ланка?




   Я розкажу, яка в нас є
сiм'я:




   Дiд - українець, баба -
росiянка,




   онук - туркмен. (I
їхнiй родич - я.)










   Нiде не приймуть хлопця
за чужого;




   куди не киньте - скрiзь
його рiдня.




   I Київ свiй для нього,
i Чарджоу [6],




   i вiн про всiх
турбується щодня.










   Чорнявий хлопчик: в
маму а чи в тата?




   Батьки ж бо - українка
i туркмен.




   Яка ця хата мовами
багата,




   ще й славна розмаїтiстю
iмен.










   Олекса - дiда звали.
Баба - Люся.




   Батьки - Рахман i
Ольга, син - Мурад.




   I мови - тата, мами i
бабусi -




   звучать, як спiв, i їм
хлопчина рад.










   А якщо мама хоче супу з
гречки,




   бабуся - щi, а татко
любить плов?










   Тодi пораду проти
суперечки




   дає їм Котляревський
знов i знов:










   "Де згода в
сiмействi,




   де мир i тишина,




   щасливi там люди,




   блаженна
сторона..."










   Тодi всмiхаються батьки
i дiти,




   як всi щасливi люди на
землi.










   В оселi їх витають
заповiти




   Шевченка, Пушкiна й
Махтумкулi.
















   СЛОВЕЧКО ПIДВЕЛО










   Яка чудесна кожна мова!




   Але слова мотай на вус.




   Як не уважний ти до
слова,




   то може трапитись
конфуз.










   Бо є омонiми мiжмовнi,




   вiдомi вченим з
давнини:




   слова однаковi назовнi,




   та рiзнi значенням
вони.










   I дуже легко помилиться
-




   суцiльнi рифи навкруги:




   болгарське булка -
молодиця,




   вонявка в Чехiї - духи,




   а бiлоруське бульба - й
зроду




   картопля... Он якi
дiла!










   Та розкажу я вам
пригоду,




   яка в Молдавiї була.










   До пiонерського будинку




   край мальовничого села




   у табiр працi й
вiдпочинку




   юнь з України прибула.










   Знайомляться загони,
класи:




   гука вожатий i своїм,




   i гостям теж: -
Интр-ац-ла-каса!




   що значить:
"Просим вас у дiм!"










   Наш хлопець, до дурнички
ласий,




   Не знав, що каса в них
- це дiм.




   - Ще й не робив, а вже
до каси! -




   гукнув, пожвавившись: -
Ходiм!










   Нiчого дивного немає,




   що збоку смiшно всiм
було.




   Подумати - i то ж
буває:




   отак словечко пiдвело!
















   ДО ПОЕЗIЇ ЛЮБОВ










   Є на київськiй околицi




   восьмирiчка в
Крюкiвщйнi.




   Знаєш, чим вiдома школа
ця




   всiй великiй
Батькiвщинi?










   Слiдопитами завзятими




   (йдуть на пошук знов i
знов).




   Їхнi буднi робить
святами




   до поезiї любов.










   А музей! Хлоп'я з
указкою




   вiрш читає... Ряд
портретiв...




   Гомонить живою казкою




   бiля школи Сад поетiв.










   Почуття ж бо стiльки
теплого




   в них до воїна-спiвця!




   В пам'ять кожного
полеглого




   посадили деревця.










   У поезiю закохана




   дiтвора розкаже радо




   про Герасименка й Когана,




   Чумаченка i Отраду.










   Ось рядочки безiменнiї
-




   ким написанi? Коли?




   Щоб узнать - в Москвi,
в Вiрменiї




   слiдопити побули.










   Що читаємо, що бачимо,




   затамовуючи подих, -




   все зусиллями дитячими




   в лiтнiх зiбрано
походах.










   Кожне з них душею чулою




   як перлин, тих слiв
шука




   до обiрваного кулею




   поетичного рядка.










   Рюкзачок - їх амунiцiя,




   бiльш нiчого в них
немає.




   Але кажуть, що й
мiлiцiя




   на шляхах їм козиряє.







МАЛЕНЬКА,
МЕНША ВIД МАЧИНИ










   Загадка










   Маленька, менша вiд
мачини,




   нi з ким не стану на
борню.




   А при читаннi, коли
треба,




   й людини мову зупиню.










   Що це таке?










   (Крапка)
















   ВОНИ ДЛЯ РЕЧЕННЯ БАГАТО ВАЖАТЬ










   Загадка










   Вони для речення багато
важать:




   турботливо обнiмуть, як
дружки,




   i вставленi слова й
цитату вкажуть,




   Давайте ж назовем їх.
Це -










   (Дужки)
















   ЧИ ВАЖКО РОЗГАДАТЬ?










   Як розгадать, звiдкiль
походить слово,




   що дивиться на тебе
загадково?










   Таких птахiв
стрiчали-бо не раз ви,




   що зробули звукоподiбнi
назви:










   у росiян кукушка, знана
птиця




   в болгар її сестриця -
кукувiца.










   А пiвень - кокот у
слов'ян справiку




   (бо й ко-ко-ко, -- не
тiльки ку-ку-рi-ку!)










   В прадавнiй Iндiї:
куккутас - когут,




   а схоже у Литвi:
кукутiс - одуд!










   А одуд у болгар за збiгом
дивним




   зоветься жартома...
циганським пiвнем...










   А якщо назви не
звукоподiбнi?




   Зусилля додатковi тут
потрiбнi.










   Буває слово: вдаєтесь
до нього -




   не промовляє спершу вам
нiчого.










   А назва не звичайна, не
безлика, -




   у нiй прихована краса
велика, -










   над назви островiв,
архiпелагiв, -




   як мiсто-сад Алма-Ата в
казахiв.










   Для них не тiльки милi
звуки в словi,




   а Батько Яблук це в
казахськiй мовi.










   А чом болгарське мiсто
зветься Враца?




   До нього вхiд - мiж
скель ворiтця - вратца.










   А в нас село - чом
зветься Нiжиловичi?




   Колись жили мисливцi -
мужi ловчi!










   Та щоб збагнути слова
суть чудесну,




   теж треба вергати руду
словесну.










   Як роблять це невтомнi
i натхненнi




   талановитi
мовознавцi-вченi.
















   ЗЛИТА Х ХВОСТКОМ ЦЯ КРАПКА










   Загадка










   Злита з хвостиком ця
крапка,




   невелика, власне,
лапка.




   Робить паузу, всiм
знайома.




   Як вона зоветься?










   (Кома)
















   ШЕНI ЧIРИМЕ[7]










   Р. Чiлачавi










   Слiв грузинських, де я
вирiс,




   не учили ми.




   Але чув я чудо-вираз -




   шенi чiриме.










   Чий високий дух, як
гори, -




   тим вiдмiрено




   брать чуже на себе горе
-




   шенi чiриме.










   Лихо в друга чи в
сусiди




   висне гирями: -




   "Най менi твої всi
бiди -




   шенi чiриме".










   Чий широкий дух, як
море, -




   тим вiдмiрено




   брать чуже на себе горе
-




   шенi чiриме.










   Бiль словами гасять
люди




   щемно-щирими.




   Хай наш вiк щасливим
буде -




   шенi чiриме!
















   А ХТО Я?










   Загадка










   Я такий же, як знак
роздiловий,




   i вiдомий шкiльнiй
дiтворi.




   Та в словах української
мови




   я пишусь не внизу, а
вгорi.




   Спробуй лиш написати
iм'я -




   зразу стану потрiбним i
я.










   (Апостроф)
















   ВИПАДКОВА НАЗВА










   - Ти знаєш, друже, що
може слово




   з напiв'ясного нам
джерела




   предмету назву дать
випадково,




   i назва влипне, як там
була!










   Тарасик слухав мене,
завмерши,




   уже до бесiд зi мною
звик. -




   Коли англiйцi ступили
вперше




   до австралiйцiв на
материк




   i там уздрiли якусь
тварину -




   сумчасте диво на двох
ногах -




   подивувались якусь
хвилину,




   аж гульк - тубiлець iде
на шлях.










   Англiєць якось йому
зненацька:




   - Що за тварина ця
чудернацька? -




   Та слiв англiйських не
чувши й близько,




   знизав плечима той: -
Кенгуру!




   (що означає
по-австралiйськи




   "не розумiю",
"не розберу").










   Отак i стало це
кенгурисько




   вiдоме в свiтi як
кенгуру.




   Все, бачиш, сталось тут
випадково,




   а не зiтреш ти його
нiчим:




   для австралiйцiв i
рiдне слово,




   але як назва - немов
вiтчим.
















   ПРО ПIВНЯ










   Чом пiвень, як спiва,
очей не одкриває?




   Тому, що вiн по пам'ятi
спiває!










   (Французький жарт)










   - Але ж удень спiває
рать спiвоча,




   а пiвень i вночi - як
потороча!










   (Реплiки цiкавого
хлопця)










   Красень пiвень по
подвiр'ю ходить.




   А про нього ви хiба не
вчили,




   що з тропiчних джунглiв
вiн походить,




   де курей уперше
приручили?










   Любленець iндiйського
народу,




   знаний там цей красень
гребенястий,




   як провiсник сонячного
сходу,




   вiчний символ радостi i
щастя.










   Де iндiйська голуба
Малакка




   чи пiвденний iнший
осередок -




   правив за будильник цей
спiвака,




   красеня сьогоднiшнього
предок.










   А для нас диковина
велика:




   спить собi спiвун пiд
дахом дому




   й раптом - леле - як
закукурiка!




   А секрет, мiй друже,
ось у чому:










   екваторiальнi днi i
ночi




   в рiзнi пори дивовижно
рiвнi:




   в час той самий - хочеш
чи не хочеш




   засинали й прокидались
пiвнi.










   Сонця схiд завжди о
шостiй ранку,




   захiд же - увечерi о
шостiй.




   У години цi й вели
спiванку




   когутовi предки
пишнохвостi.










   Тож кричать пiвнi вночi
й понинi




   без нiяких примх i
забаганок,




   бо в цей час на їхнiй
батькiвщинi




   саме починається
свiтанок.










   ТРIШЕЧКИ НАПРУГИ










   Загадка










   Нумо трiшечки напруги,




   ось вам i подробицi:




   перше тут - предмет, а
друге




   що з предметом
робиться.










   Як би речення словами




   не були заклечанi,




   досить легко ми їх з
вами




   визначимо в реченнi.










   Хто вони?










   (Пiдмет i присудок)
















   ЩЕ ПРО СПIВУНА










   - Це ви так розповiли
про пiвня, -




   чи не вiн - улюблений
ваш птах?




   Бляшанi його фiгурки
дивнi




   i менi стрiчались на
дахах!










   (З розмови з Тарасиком)










   Справдi, пiвень -
птиця, що єдина




   має вiд годинника
ключi,




   що й спросоння нам,
котра година,




   сповiщає завжди уночi.










   Взять iндика, що в
дворi калдика,




   павича
красуня-хвастуна, -




   не замiнять белькотом i
криком




   нам нiчного часу
вiстуна...










   Предок нашого словечка
голос -




   слово gal, а вже вiд
нього шлях




   i до пiвня - по-латинi
gallus, -




   адже й справдi
голосистий птах!
















   ЖАХЛИВА
ПЛУТАНИЦЯ










   Тарасик, як метелик,




   пропурхав до пiвдня.




   Оце б дивитись
"телик",




   та є ще завдання.










   I власнi назви спiшно




   на завтра вчити став:










   - "...наприклад,
Рим, Рубiжна,




   Гаїтi,
Кокчетав..."










   I все це вчити мусим...




   Нащо воно менi? -




   Повiв тут батько вусом:




   - Нi, - каже, - синку,
нi.










   До назв усi ми звикли,




   дорослi i малi.




   А уяви, що зникли




   всi назви на землi.










   Задумали ми нинi




   у Харкiв чи Москву,




   чи на своїй машинi




   в мандрiвку свiтову.










   Мчимо в шаленiм летi,




   а вздовж усiх шляхiв




   нi назв на всiй
планетi,




   анi вказiвникiв.










   Машини, мотоцикли,




   автобуси довкiл.




   А власнi назви зникли -




   країн, i мiст, i сiл.










   Кругом шляхи безмежнi,




   по рейках мчить
експрес.




   Летять швидкi й пожежнi




   куди? Нема адрес.










   З-за рубежу прибулець




   шука Алма-Ати -




   нi назви мiст, нi
вулиць -




   куди йому iти?










   Летить туристська
група,




   у неї повно скарг:




   не зна, де Гваделупа,




   а де Мадагаскар.










   Жахлива плутаниця.




   А бач, до цього зла




   така собi дрiбниця,




   як назва, довела!







   НАЗВА РIКИ










   Загадка










   До країни знань iшов
мандрiвник




   i зустрiв цiкавi
складники:




   поєднались префiкс i
числiвник




   i зробились назвою
рiки.










   Яка це назва?










   (Прип'ять)
















   МАМУТ










   Iще в добу льодовикову




   людина зустрiчалась з
ним.




   Коли ж iз ним
спiткалась знову,




   вiн був лиш рештком
викопним.










   Не взнаєш, хоч кричи ти
пробi,




   як звавсь цей велет за
життя,




   бо назва мамут у Європi
-




   пiзнiших рокiв набуття.










   Та що за слово? Нi в
нiмецькiй,




   анi в французькiй, анi
в грецькiй,




   анi в слов'янських
основних




   немає з ним зв'язкiв
прямих.










   I їдуть вченi полiглоти




   в Сибiр, у царство
холодiв - -




   у краї вiчної мерзлоти




   шукати мамута слiдiв.










   Дерзай, хапайсь за
кожну вiстку,




   збирай по капельцi,
питай:




   це ж з мамута слонову
кiстку




   вiдсiль вивозили в
Китай.










   Це ж тут легенд про
нього повно




   з льодовикової пори -




   про зрiст його, про
довгу вовну




   й загнутi бивнi догори.










   Що ходить вiн попiд
землею,




   такий великий, як гора.




   Надмiру ж вирине iз
глею -




   ковтне повiтря й
помира.










   Тож уявлявся вiн
народам,




   що з Пiвночi вели свiй
рiд,




   як велетенський вiд
природи




   невиданий пiдземний
крiт.










   Пiдземний крiт? Шукавши
нитi




   (як знаємо з книжок
тепер),




   про це в минулому
столiттi




   дiзнавсь росiйський
вчений Бер [8].










   Хоча радiти годi,
мабуть,




   але задуматися слiд:




   є у естонцiв слово
maamutt,




   що й означа - пiдземний
крiт!










   Естонiя й Сибiр...
Можливо,




   це дивно вам: де Крим,
де Рим?




   Та все сприймається, як
диво,




   з прадавнiм звiрем
викопним!
















   ДIЄСЛОВО, НЕ В'ЯЖЕТЬСЯ З РУХОМ










   Загадка










   Дiєслово, не в'яжеться
з рухом.




   Його змiсту не знать
просто сором:




   як без префiкса -
сприйметься слухом,




   а як з префiксом -
сприйметься зором.










   Яке це дiєслово?










   (Казати, показати)
















   ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК










   Я радий, що ти,
Тарасику,




   так пiдрiс i так
змiцнiв,




   що читаєш нашу класику




   i сьогоднiшнiх спiвцiв.










   Мов стрибком ловця
обачного




   ти за роги взяв бика.




   А давно питав
"клумачного"




   у бабусi словника?










   Нинi клунком не
врятуєшся,




   бо словник важенний -
страх!




   той, що ним ти
користуєшся -




   в одинадцяти томах.










   Букви золотом
вiдтиснено:




   кожне слово - золотник.




   Мiж братiв-народiв
визнано




   український наш
словник.










   Мово, ти - вiдкрита
часовi,




   мужня, нiжна i дзвiнка;




   муки, помисли Тарасовi,




   серце Лесi i Франка.










   Скiльки сонця
полудневого




   у Тичининськiй добi!




   Скiльки сяєва
Вишневого,




   спiву Рильського в
тобi!










   Я радий, що ти,
Тарасику,




   так пiдрiс i так
змiцнiв,




   що читаєш братню
класику




   i сьогоднiшнiх спiвцiв.










   Бо гордиться
Батькiвщиною




   кожен сущий в нiй язик.




   Дух братерства, дружбу
щирую




   прославляє наш словник.










   Не пустi красивi
видива,




   не словес примхлива
гра.




   В ньому сталь
аустенiтова [9],




   поклик Тронки Гончара.










   Нe реклам вогнi неоновi
-




   спiв у серцi й на
устах.




   А рядки - як шви
Патоновi




   в наших зоряних мостах!
















   ЩО ЗА ЗНАК - СТРУНКИЙ, МОВ СПИС?










   Загадка










   Що за знак - стрункий,
мов спис,




   вiн над крапкою завис,




   спонука до поклику.










   Хто ж бо вiн?










   (Знак оклику)
















   ЩОБ ДУЖЧЕ СВIТОМ ДОРОЖИТЬ










   В. Пепi










   Путi-дороги перехреснi




   верстали прадiди й дiди




   i назви нам земнi й
небеснi




   лишили в мовi назавжди.










   Тi - крем'янi лани
орали,




   тi - полювали дичину,




   а тi - по сiль дорогу
знали




   у Крим або в Галичину.










   Ось вiдкiля з земними
збiги




   в космiчних назвах без
кiнця;




   сузiр'я там - Граблi,
Чепiги,




   Вiзничого, Орла й
Стрiльця!










   Котрийсь поет iз
предкiв наших,




   що гречку сiяли в полях




   i їздили по сiль на
мажах,




   у небi взнав Чумацький
Шлях.










   О ця туманна свiтла
смуга




   в безмiсячну прозору
нiч!




   I щем, i радiсть в нiй,
i туга,




   i вiчна загадка
сторiч...










   А ген - накат в
имлистих бликах -




   мов припорошений узвiз.
-




   I сiм отих зiрок
великих




   в народi звуть -
Великий Вiз.










   Сiяє в буднi вiн i в
свята




   й несе цю назву
недарма:




   чотири зiрки -
колiщата,




   три - вiйя - дишло до
ярма.










   А що за зiрочка-мигачка




   бiля середньої блищить?




   Маленька зiрка - то
Собачка




   за возом назирцi
бiжить.










   Женеться, злюще,
дзявулисте,




   бiжить притьмом, не
попуска -




   сирицю хоче перегризти,




   що крiпить дишель до
вiзка.










   Спинити дума колiсницю




   завзятий
цуцик-бiгунець:




   коли перегризе сирицю -




   настане свiтовi
кiнець...










   Та ми говоримо усюди,




   що треба вiчно в мирi
жить.




   А цю легенду склали
люди,




   щоб дужче свiтом
дорожить!







   ЗАГАДКА З РОЗГАДКОЮ










   Акростих










   Розтина блакить,
гостроголова,




   Аж до зiр готова
досягти;




   Космонавтики вона
основа,




   Екiпаж споряджено -
лети!..




   Тут, у вiршi, й
вiдповiдь готова,




   А тобi - лишається
знайти.
















   ПЛАСКI, ЛЕДЬ ВИГНУТI ПРЕДМЕТИ










   Загадка-жарт










   Пласкi, ледь вигнутi
предмети




   стоять укупi кружкома.




   Про них стосовно до
кебети




   говорять люди жартома.










   Коли це тара, то
нiчого:




   уставиш, як вiдсутнi й
двi.




   Але смiються з тих, у
кого




   нема одної в головi.










   Що це таке?










   (Клепки)
















   ЩО ЗНАЧИТЬ СЛОВО "ЗНАЧИТЬ"?










   Федько, розумна голова,




   а робить все недбало.




   Крiзь зуби цiдить вiн
слова,




   говорить як попало.










   Як тiльки двоє-троє
слiв -




   одразу: значить,
значить.




   I вже не раз таке вiн
плiв,




   що важко розтлумачить.










   Вже стiльки з ним було
розмов




   старання друзiв марнi.




   Федько вживає знов i
знов




   слова паразитарнi.










   Раз на запитання просте
-




   що значить слово
"значить"? -




   сказав: це, значить,
значить те,




   що слово
"значить" значить!










   Потiшив вiн своїх
дружкiв




   (ой Федя бiдолашний!).




   Смiявся з ними й брат
федькiв,




   армiєць учорашнiй.










   Хоч трохи й сором за
Федька,




   та як з халепи вийти?




   Заводить мову здалека:




   - I хлопець не дурний
ти.










   Та ба! вчепивсь в одне
слiвце




   не контролюєш мови.




   А що по сутi значить
це?




   Лiнивство розумове!
















   ЯКИЙ ЦЕ СПОСIБ I ЯКИЙ НАРОД?










   Загадка










   Подумай, не ломися без
пуття




   в незамкнутi самими
нами дверi.




   Звичайне слово - спосiб
вiдбиття




   малюнкiв, лiтер, знакiв
на паперi.




   Читатимеш назад - скажу
заранi -




   уже постане представник
народу,




   який живе в Туреччинi,
в Iранi,




   на територiї Близького
Сходу




   (подекуди i в нас на
Закавказзi).










   Вiдгадуй. Не здавайсь
нi в якiм разi.










   (Друк i курд)
















   ХЛIБ I СЛОВО










   У стiнах храмiв i колиб




   сiяє нам святково,




   як сонце, випечений
хлiб




   i виплекане слово.










   I люблять люди з
давнини,




   як сонце незагасне,




   i свiй духмяний хлiб
ясний,




   i рiдне слово красне.










   Бо як запахне людям
хлiб,




   їм тихо дзвонить колос,




   i золотом сiяє снiп




   пiд жайворона голос.










   I, мабуть, тому кожну
мить




   бешкетнику-харцизi




   їх слово батькiвське
звучить




   як заповiдь у книзi,










   цей сплав чудесний,
золотий




   з ядристих зерен лiтер:




   "Не кидай хлiба,
вiн - святий,




   не кидай слiв на
вiтер!"
















   НА ПРОСТОРI










   Загадка










   Як станеш на просторi
ти,




   скажи, що це за диво:




   i видно край, але дiйти




   до нього неможливо.










   (Обрiй)
















   КРУГЛА КУЛЯ










   Загадка










   Кругла куля непроста,




   голуба, велика:




   без будинкiв там мiста,




   без води там рiки;




   без людей i без землi




   i шляхи, i гори,




   i моря, i взагалi




   всi
земнi простори.










   Що це таке?










   (Глобус)
















   КОЛИ ЗАБУВ ТИ РIДНУ МОВУ










   Коли забув ти рiдну
мову -




   яка б та мова не була -




   ти втратив корiнь i
основу,




   ти обчухрав себе дотла.










   Коли в дорогу ти
збирався,




   казала мати, як
прощавсь,




   щоб i чужого научався,,




   й свого нiколи не
цуравсь.










   Ти ж повернувсь душею
бiдний,




   не просто розгубив
слова,




   немов якийсь Iван
безрiдний,




   Iван, непомнящий
родства.










   Не радi родичi обновам.




   Чи ти об'ївся блекоти,




   що не своїм, не рiдним
словом




   iз матiр'ю говориш ти?










   Ти втратив корiнь i
основу,




   ти обчухрав себе дотла,




   бо ти зневажив рiдну
мову,




   ту, що земля тобi дала,










   ту, що не вбили царськi
трони,




   ту, що пройшла крiзь
бурi всi,




   крiзь глузи й дикi
заборони




   й постала нам у всiй
красi.










   Сяйних перлин тобi не
шкода,




   адже, набувши вищих
прав,




   те, що дала сама
природа,




   ти добровiльно
занедбав.










   В пальтi строкатiм, як
афiша,




   крикливi моднi кеди
взув.




   А мати? Де ще є рiднiша




   за рiдну, котру ти
забув?










   Для тебе й Київ -
напiврiдний,




   i Мiнськ пiврiдний, i
Москва...




   Бо хто ти є? Iван
безрiдний,




   Iван, не помнящий
родства!
















   ВIДГАДАЙ ОБОВ'ЯЗКОВО










   Загадка










   Вiдгадай обов'язково




   назву цього мiста:




   невелике буде слово




   випечене з тiста.










   Яке це мiсто?










   (Калач)
















   ДИВНЕ
РОЗМАЇТТЯ










   Друже милий, ти помiтив




   до краси людську любов?




   Скiльки є на свiтi
квiтiв -




   стiльки є на свiтi мов.










   Холоди чи хмари грiзнi
-




   розцвiли в погожi днi




   квiти рiзнi, раннi й
пiзнi,




   восени i навеснi -










   i червонi, як троянди,




   i рожевi, як пiон,




   i зеленi, як лаванди,




   i фiалковi, як сон.










   Так i мови: тi, мов
квiти,




   що буяють мiж осель,




   iншi - тi, що рвуть
гранiти




   ломикаменем мiж скель.










   На душi в людини свято:




   як чудово, що вони




   рiзнi всi, що їх
багато,




   квiтiв сонця i весни.










   У барвистiм розмаїттi




   мови - дивна дивина.




   Порожнiш було б на
свiтi -




   зникла б навiть хоч
одна.










   Дуже сильна - ти
помiтив?




   до краси людська любов.




   Скiльки є на свiтi
квiтiв -




   стiльки є на свiтi мов.
















   ПРО ВIЩО МОВА?










   Загадка










   До мене можна з рiчки
доплисти,




   мене дiвчина може
заплести,




   дiд як знаряддя - на
плечi нести.










   "К" спереду
вiдкинеш - полечу,




   почуєш тiльки як я
задзижчу.










   Що за слово?










   (Коса, оса)







   I СТАЛА... ЦИФРОЮ










   Загадка










   Летiла птиця на морозi,




   над хатами зимовим
днем;




   згубила лiтеру в дорозi




   i стала... цифрою з
нулем.










   Що це таке?










   (Сорока, 40)
















   ЯК ОДНА СIМ'Я










   Брат з кордону прибув!




   I на цiлих п'ять днiв!




   Як Тарасик почув -




   за Митька порадiв:










   стереже рубежi!




   I питає Тарас:




   - Як же там, розкажи,




   на заставi у вас?










   - В нас кордон на
замку,




   щоб нiхто не пролiз.




   А бiйцю впам'ятку




   прикордонний девiз:










   прикордонник нiде




   не попустить. Не жди!




   Там, де олень пройде,




   й вiн повинен пройти.










   Якщо тiльки гряде




   небезпека якась -




   прикордонник пройде




   там, де й оленю зась.










   Щирий голос Митька




   повен палу, вогню:




   - А вже дружба яка -




   видно навiть з меню!










   Сибiряк подає




   то пельменi, то щi.




   А полтавець своє -




   українськi борщi.










   А грузин пiдоспiв -




   шашлики йому всмак!




   Син казахських степiв




   подає беш-бармак.










   Ми - зiркi сторожi.




   Ми - пильнуєм довкруж.




   Не порушить межi




   анi миша, нi вуж.










   Перебiжчикiв там




   ми ловили не раз:




   I Петро, i Рустам,




   I Расул, i Реваз,










   I Грицько, й Ованес,




   I Хамiд, i Ахмад.




   I лазутчик, як пес -




   власнiй шкурi не рад!










   Глядь - уже й повели




   (знов ворожий провал!):




   "Ну не хлопцi -
орли!-




   каже наш генерал. -










   Насторожi весь час:




   не з якихсь там роззяв.




   Глянеш - кожного з вас




   у сини б собi
взяв!"
















   НА ГОРI ТАРАСОВIЙ










   На гiлках зеленi
бростi,




   в небi хмари бязевi.




   Бiля пам'ятника гостi




   на горi Тарасовiй.










   А гостей же так багато




   в цiй порi весновiй:




   всенародне свiтле свято




   "В сiм'ї вольнiй,
новiй".










   Не Днiпра рокочуть
хвилi -




   сплески океановi:




   то спiвають на могилi




   "Заповiт" у
Каневi.










   То не грiм хмарину
вразив




   зблисками грозовими -




   "Заповiт"
гримить Тарасiв




   всього свiту мовами.










   Росiянин: как бушует




   старый Днепр под
кручей...




   бiлорус: каб было чутна




   як грымiць грымучы...










   А високий iталiєць




   тягне басовито:










   che si оda il muggito




   del
fiume stizzito.[10]










   А
болгарин з чистим серцем




   слов'янина-брата:










   да се виждат, да се
чува,




   как реве реката...










   Ти, iндiйцю iз
Калькутти,




   їхав так далеко ти.




   I твоєї мови чути




   переливнi клекоти.










   Вслухайсь, друже iз
Тулузи,




   у слова пророка ти...




   I звучать в словах
француза




   переливнi рокоти.










   В морi музики - по
вiнця -




   щемнi пiдголоски там




   тануть в серцi українця




   невимовним лоскотом.










   Бо зринає в тiм хоралi




   сиротя невкутане




   i кобзар на Кос-Аралi,




   муштра i шпiцрутени.










   Наче грiм хмарину
вразив




   зблисками грозовими -




   "Заповiт"
гримить Тарасiв




   всього свiту мовами:










   "Поховайте та
всавайте,




   кайдани порвiте




   i вражою злою кров'ю




   волю окропiте"...










   Грiм травневою порою -




   то слова Бояновi




   над Чернечою горою




   в предковiчнiм Каневi.
















   ПРО
ЧОЛОВIКА Й ДIЖКУ










   Загадка










   Словечко це - не
загадка-пiднiжка,




   а не вгадаєте, мабуть,
повiк:




   читаєш наперед - велика
дiжка,




   назад читаєш - бiдний
чоловiк.










   Що це таке?










   (Кадiб i бiдак)
















   ДИВО КАЛИНОВЕ










   Солов'ї на калинi,




   на ялинi зозуля.




   Через гори й долини




   лине пiсня з Посулля.










   Мова в нiй калинова,




   древа сонячна гiлка,




   серця тиха розмова,




   калинова сопiлка.










   I мости калиновi




   до братiв до народiв,




   в сiм'ї вольнiй i новiй




   всьому свiту на подив.










   I на кручах днiпрових




   травня повiнь зелена.




   На мостах калинових




   калиновi знамена.
















   [1] Крак - вiд
праслов'янського корок - нога.




   [2] Крочыць (дiесл.) -
крокувати.




   [3] Баженов  Микола 
Михайлович  (1885-1963)  - 
професор  Харкiвського унiверситету.
На громадських засадах вiв мiський гурток 
виразного  слова, який
вiдвiдували i школярi.




   [4] Карагезян Раїса -
перекладачка  з  української 
на  вiрменську,  її робота дiстала
високу оцiнку у Вiрменiї i в нас.




   [5]  Аббас 
Абдула  -  азербайджанський  поет, 
що   досконало   вивчив українську мову;
Микола Мiрошниченко -  український  поет, 
що  вiдповiдно вивчив
азербайджанську. Обидва є майстрами перекладу.




   [6] Чарджоу - обласний
центр Туркменiї на рiцi Амудар'ї.




   [7] Шенi чiриме - твої
бiди - на мене (груз. прислiв'я).




   [8]  Бер 
Карл  Максимович  (1792-1876) 
-  природознавець  i 
географ, академiк. Був знайомий з 
Тарасом  Шевченком,  сприяв 
визволенню  його  з заслання.




   [9] Аустенiтова сталь -
нержавiюча сталь спецiального виплавлення.




   [10] Che si oda il
muggito del fiume stizzito [ке сi 
ода  iль  муджiто дель ф'юме
стiццiто] - дослiвно: щоб було чути рокiт розгнiваної рiки.









   ХЛIБ I СЛОВО 
 
   У стiнах храмiв i колиб сiяв нам святково,
   як сонце, випечений хлiб
   i виплекане слово.
 
   I люблять люди з давнини,
   як сонце незагасне[1],
   i свiй духмяний хлiб ясний,
   i рiдне слово красне.
 
   Бо як запахне людям хлiб,
   їм тихо дзвонить колос,
   i золотом сiяє снiп
   пiд жайворона голос.
 
   I, мабуть, тому кожну мить
   бешкетнику-харцизi[2]
   їх слово батькiвське звучить,
   як заповiдь у книзi,
 
   цей сплав чудесний, золотий
   з ядристих зерен лiтер:
   "Не кидай хлiба, вiн - святий,
   не кидай слiв на вiтер!"
 
   [1] Незагасне - те, що не можна загасити.
   [2] Харциз - розбiйник, грабiжник.
 
 
   ВIЧНО ЖИВА 
 
   А мова не корилася царю -
   анi царю, анi його сатрапам,
   з орлом двоглавим[1] стаючи на прю[2],
   що брав її у пазуристi лапи.
 
   Несла устами вiдданих синiв
   мужицьку правду, ту, що є колюча,
   смiялася з ненависних панiв,
   що їхня правда на всi боки гнуча.
 
   Плюндрованiй, не надавали прав,
   немов на звiра, об'являли лови.
   Орел впивався в душу, тiло рвав -
   вiн був безмозкий, хоч i двоголовий.
 
   Заборонити дереву рости,
   ширяти вольнiй птицi у блакитi,
   живiй рiцi мiж берегiв плисти,
   ходити сонцю по своїй орбiтi?
 
   Заборонить дощевi поливать
   гiнке стебло, щоб не зросло колосся,
   поетовi - писать i малювать,
   щоб приректи народ на безголосся?
 
   О як хотiла, прагла воля зла,
   щоб ти була лиш суржик, мiшанина:
   щоб вiчно недорiкою була
   на втiху скалозуба-мiщанина!
 
   Хай давню жуйку мiщанин жує[3],-
   воскресли, пiднеслися духом люди.
   Бо в на свiтi совiсть, правда є,
   i рiдна мова є i вiчно буде!
 
 
   [1] Двоголовий орел - символ царської Росiї.
   [2] На прю - на боротьбу.
   [3] Тут мається на увазi облудне твердження  прислужникiв  царизму  про те, що українська є не самостiйною мовою, а дiалектом росiйської.