Володимир Бровченко. Поезiї

   ДВА ХЛОПЧИКИ

   Два хлопчики в зелену пору року

   До лiсу вийшли,вiкових дiбров.

   Один iз них прискалив миттю око

   Й прикинув дiловито: "Скiльки дров?"

   А навкруги i щебетало, й квiтло,

   Як сто вiкiв тому, так i тепер...

   Не стримавсь другий хлопчик:

   "Скiльки свiтла!"

   Промовив i, схвильований, завмер.

   Два хлопчики... I лiс так пильно в вiчi

   Дививсь сусiдам димокурних труб.

   Вiн ще не знав, хто буде тут лiсничим:

   Чи садiвник життя, чи дроворуб...

   БЕСIДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛIБ

   I. НЕДОЖАТА НИВА

   В серпнi не брали ми в руки серпи,

   Бо руки тримали зброю,

   Бо нашi достиглi пшеничнi степи

   Були тодi полем бою.

   Нива - по колосу ходять зайцi!

   Мiсяць над степом стоїть в караулi.

   З боку одного - нашi бiйцi,

   З другого ворог -на вiдстанi кулi.

   Нiбито тихо. Тривожний ландшафт[1],

   Бiлi хати почорнiли вiд туги.

   I не змогла гречкосiйна душа

   Стерпiть над хлiбом наруги.

   Вийшов солдат -

   Степовi сват -

   В нiч iз траншеї яруги.

   Поповзом ниву розтерзану жав,

   Працi вiддавши i душу i тiло,

   Мiсяця серп йому помагав,

   Поки на сходi заднiло...

   Бачить пришелець[2], щось тут не те,

   I не збагнути йому, що за диво:

   Звечора поле було золоте,

   Нинi ж простерлася вижата нива.

   Бачить снопи, як бiйцi, на стернi,

   Все те пече його, злостить i муля.

   Вiн ще не знав, що в цiй сторонi

   Кожна зернинка - фашистовi куля.

   Бою розкручувалась круговерть,

   Мов розтревожений улiй.

   Полем ходила солдатова смерть,

   Так недалеко, на вiдстанi кулi.

   Стало на свiтi бiльше вдовиць...

   Хлiбовi трудно служивши i чесно,

   Воїн лежав мiж снопiв горiлиць,

   Стягнутий поясом, як перевеслом.

   ...Хвилi пшеничнi бiжать вдалину

   На тому ж таки, на вiчнiм лану.

   Внучка менi, як маленька царiвна:

   - Що це ти, дiду, усе про вiйну,

   А про казкове коли, про чарiвне?

   I, примруживши очко,

   Намагається глянуть на сонце

   крiзь бублика рум'яного...

   - Постривай, дочко.

   Спершу могилку солдатську доглянемо.

   II._ НЕТИПОВИЙ ВИПАДОК НА МАЙДАНI_

   Де снiг устелив рiвнiсть асфальту -

   "Футбол" свiтового масштабу:

   Хлопчики пороздягали пальта,

   Пiдгилюють хлiб.

   Шайбу!

   От футболiстики, от молодцi!

   Ось-ось заженуть його в ворота.

   Не сiячi поки що вони, не женцi.

   Очi горять - пара з рота.

   Поряд чимало народу снує,

   Кожен спiшить, до "матчу" байдужий.

   Пiдгилюють хлiб, як серце моє,

   Хлопчики спритнi i дужi.

   Булка - п'ятак, майже - за так!

   - Пас! - вимагає червонощокий хлоп'як.

   Шайбу! Шайбу!

   ...Аж тут принесло на майдан бабу.

   Пiдкотився хлiб старiй до нiг,

   Шукаючи захисту, лiг.

   Нагнулась, взяла його в руки,

   А до хлоп'ят навiть не забалакала.

   Обтерла булку вiд снiгу й грязюки

   I - заплакала.

   [1] Ландшафт тут: мiсцевiсть.

   [2] Пришелець - iдеться про фашистiв.