ЧАС ПРО3РІТИ!!!

Україно моя, прокинься!
Чом ти лихо своє приспала?
У церковцях старі дзвіниці
’’Від лукавого збав!’’ волають.

Чи не бачиш біди страшної?
Чом не б’єш до небес набати?
Хтось із чорною вліз душою
В нашу хату і душить матір.

Я не маю образ на діток,
Хоч якої б не були раси,
Коли шлють їх на смерть, роздітих,
Ті, що звуть себе ’’вища каста’’.

Ті, в яких метастази в душу
3апустила облуда хтива,
Аби знищити світло суще,
3лом засіяти наші ниви.

Українонько, ненько люба,
Чи терпіння ще вдосталь в скринях?
Бо підступна змія вже губить
Немовлят у твоїй яскині...

Нумо зайд виганяй з оселі,
Всеньку нечисть бери на вила,
Твої діти - могутня скеля,
Твоя віра - невтомні крила!

В наших скринях запасів досить,
В наших душах - по вінця світла,
Час спалити усю коросту,
Час прозріти!!!
(Роман Лесюк, Наталія Крісман)