Борис Мозолевський, видатний український археолог, поет, публіцист і науковець, народився 4 лютого 1936 року на Миколаївщині. Згодом він, уже зрілий дослідник Скіфії, зробить "знахідку століття" - славнозвісну скіфську Пектораль.
Дитинство Бориса Мозолевського припало на тяжкі післявоєнні роки.
Можливо, тому хлопець не вирізнявся особливим здоров'ям. Але мав він інше -
жагу до життя й любов до всього рідного, яку небагаті батьки привили йому ще в
селянській хатині. Хоча досить довго ця любов була більш підсвідомою, ніж очевидною.
Уже в майже дорослому віці Борис приймає її як єдино правильне почуття не лише
підсвідомістю, а й розумом. Про це свідчать його пошуки історичної правди
протягом усього подальшого життя. Певно, за часів панування тоталітарного
комуністичного режиму вже один сумнів у проголошуваних владою сентенціях був
подвигом для юного українця, оточеного пропагандою "совєтів".
Юний Борис вирізнявся великою силою волі і вмінням
самоорганізуватися. Інакше як би йому пережити всі ті химерні шляхи-поневіряння
власної долі?
Мріяв бути військовим льотчиком, але замість польотів - чорна діра
кочегарки. Кочегарив майже 10 років. Водночас невпинно шукав себе, осмислював
сталінські репресії, які прокотилися Україною, і щоразу набував рішучості
дістатися правди. Розумів, що для цього слід віддатися історії, справі її
донесення до загалу. Цілеспрямовано закінчив заочне відділення
історико-філософського факультету Київського університету (1964), брав участь в
археологічних експедиціях скіфологів Олексія Тереножкіна та Варвари Іллінської,
влаштувався на роботу в часопис "Наукова думка".
Була у Бориса ще одна пристрасть - поезія. Саме за
"антисовєцькі" вірші 1968 року, за чіткою вказівкою КҐБ,
Мозолевського звільняють із роботи. Поезії Бориса Мозолевського і справді
дихають волелюбним духом давніх предків, у них він ніби виривається за межі
свого тіла. Якщо польоти душі влада й вибачала, то польоти думки за межі
совєцьких мурів - ні. Штучно створений образ комуняцького вихованця значно
втрачає у творах молодого поета: "Вже вам нічого не болить, хіба сусідове
корито, що в нього, бачте, більш налито, тож як би ще й собі підлить чи хоч
сусіду дозолить". Борис один за одним розвінчує міфи про
"суперустрій" "совєтів" - називає теорію комунізму утопією,
докоряє Марксу і Енгельсу в надзвичайно тернистому для народів шляху до цієї
утопії.
Після звільнення з редакції "Наукової думки" Борис довго
був у невизначеності - він розумів, що перебуває на межі між кочегаркою, до
якої знов змушений був повернутися, і "брежнєвськими таборами".
Мозолевський відчув, що його повноцінне життя може врятувати лише архівеличне
відкриття. З усією своєю затятістю він крок за кроком просувається до мети.
Своє "зухвале", як жартував сам Мозолевський, відкриття
він робить 1971 року на Товстій Могилі. Скіфський курган, заввишки 9 м,
розміщений на території міста Орджонікідзе (Дніпропетровщина), став кінцевою
точкою пошуків сенсу життя, тією вистражданою мрією, яка таки підняла його з
кочегарки його до археолога світового рівня. Незбагненна одержимість, тонке
поетичне натхнення навіть у справі археологічній, воля до життя під час
найважчих випробувань усе ж подарували Борису Мозолевському його
"зухвале" відкриття - скіфську Пектораль.
Але Борис не зупиняється після свого досягнення. Знову пише вірші,
сповнені щирого захоплення тим знанням, що українська земля таки тримає дух
сивих доісторичних епох, що вона справжня мати своєму народові, вона завжди
була і буде. Захоплення археологією, сама історія і, здавалося б,
нескінченність вічності стали підтвердженням його юнацьких сумнівів у догмах
"совєтів".
Після свого відкриття на Товстій Могилі видатний українець прожив ще
22 роки, невпинно працюючи над науковим викладом своїх археологічних теорій та
відкриттів. Читає лекції для студентів-істориків, бере участь у різноманітних
літературних заходах, де продовжує сповнювати серця своїх слухачів гордістю за
Батьківщину.
Обірвалося життя Бориса Мозолевського досить невчасно - він не встиг
завершити докторської дисертації "Етнічна географія Скіфії". Попри
те, що він покинув світ 1993 року, його дух невтомного дослідника, люблячого
сина землі та науковця залишиться жити поміж усіх прийдешніх поколінь не лише
українців, а й істориків усього світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар