Іван ФРАНКО: СУЧАСНА ПРИКАЗКА

Ви чули ту пригоду? 
В часі розливу рік 
Попав у бистру воду 
Нещасний чоловік. 
В глибокім вирі б'ється 
І тоне вже туй-туй, 
До кума, що на мості, 
Кричить: "Рятуй! Рятуй!" 
А кум, що на поруччя 
Поважно лікті спер, 
Глядить критично: "Втоне 
Чи вирне ще тепер?" 
Вкінці махнув рукою 
І мовив лиш одно: 
"Не тратьте, куме, сили, 
Спускайтеся на дно".

Гай-гай! Таких кумів нам 
Не два, не три, не п'ять 
В житті щодня, щохвилі 
Приходиться стрічать. 
Ти в горі, нужді б'єшся, 
Мов риба у саку, 
Працюєш, тачку тягнеш, 
Мов панщину важку; 
Тут сумнів мучить душу, 
Що місце, то боляк, — 
А він лиш критикує: 
"Се зле!" і "Се не так!" 
За поміч і пораду 
Він має лиш одно: 
"Не тратьте, куме, сили, 
Спускайтеся на дно!"

І наш народ так б'ється 
В матні вже много літ, 
І хвилі напосілись 
Його розмити слід. 
А на безпечнім мості 
Фальшивії брати 
Стоять і ждуть — чи, може, 
Щоб поміч принести? 
Стоять і ждуть на хвилю, 
Що брата проковтне, 
Числять: тепер ще вирне, 
Тепер вже, чей, пірне. 
На крик його й благання 
В них слово лиш одно: 
"Не тратьте, куме, сили, 
Спускайтеся на дно!"

Та що се? Він не тоне, 
Хапаєсь берегів, 
Не слухає поради 
Облесних ворогів 
І під ногами чує 
Вже твердший, твердший грунт, 
А ті на мості в репет: 
"Се бунт! Се бунт! Се бунт!" 
Під ними міст хитаєсь, 
І хвиля прясла рве, 
І з мосту крик лунає: 
"Рятуйте, хто живе! 
Рятуйте більшу власність! 
Рятуйте панський лан! 
Рятуйте трон і вівтар! 
Давай обложний стан!"

А що, як Немезіда 
Собі одного дня 
Позволить жарт зробити 
І ролі поміня? 
На своїм грунті стане 
Русь міцно на ногах, 
А супротивна хвиля 
Піде по ворогах? 
І ті, що нас із виру 
Спасали мило так, 
Самі скуштують трохи, 
Який-то в мокрім смак? 
А Русь на їх благання 
Їм відповість одно: 
"Не тратьте, братця, сили, 
Спускайтеся на дно!.."