Пішли отарою по колу...

Пішли отарою по колу,
Ніяк не вдертись на щаблі, 
Революційність нашу кволу,
Знов приголомшили граблі.

Так лупонуло всім по писку,
Аж потемніло у очах,
Приспали, як ягнят, в колиску,
І дух свободи знов зачах.

Неначе з тіла здерли шкіру,
На голові помий чавун,
Прокляте коло топче віру,
І все рідішає табун.

Немов прикуті в каруселі,
Перед вовка́ми напоказ,
Кружляють вівці невеселі,
І давить дух дороговказ.

Не відірвати тіл з безодні,
Все глибше тягне прірви гніт,
Цей клятий жах напередодні
Скувало коло, як магніт.

У зачарованої форми 
Нема ні східців, ні кутів,
Ні смуги злету, ні платформи,
Ні пароплавів, ні мостів.

Немає тут понять початку, 
Немає навіть і кінця,
Карбує коло злу печатку,
Під цвіт печального вінця.

Та чи ж потрібні нам шама́ни,
Чи нам потрібен чародій,
Щоб вівці, скинувши кайдани,
Прорвали коло духом мрій?

Ця геометрія похмура -
Лиш чорних ліній впертий рок,
А кожна вівця – то фігура!
Потрібен лиш загальний крок!

Василь Ковтун