Чи ж виплачу колись я власний гнів?

Чи ж виплачу колись я власний гнів?
Та ж чи колись я вбивць дітей пробачу, 
Чи ж дасть мені Господь достатньо днів
Пізнати світ Людей, а не гризню собачу?

Чи ж вдасться мені вимолить в Христа,
Щоб віру повернув в розп’яту душу,
Чи ж заспокоїть мої нерви вперта мста,
Чи ж клятий камінь я на серці зрушу?

Не знаю… Не берусь судить…
Я взагалі у цій мольбі відвертій
Не здатен навіть сам себе простить
За свій гарячий гнів, за їх холодні смерті.

Можливо при́йде час і Поводир небесний
Розсудить нас земних і кожному воздасть,
Можливо вищий суд і дійсно самий чесний
Та то́го мені мало – така вже в мене масть.

Я знаю лиш одне. І лиш одним втішаюсь -
Розплата з моїх рук убивцю не мине,
Пробач мені, мій Боже, – за гріх майбутній каюсь,
Лиш дай мені той шанс. А там - суди й мене.

Василь Ковтун