Ой ти, доля-доленько, доля моя мила…

Ой ти, доля-доленько, доля моя мила,
Що ж ти мені воленьку та й заполонила,
Що ж ти мені сонечко завела за хмари,
Що ж ти мене, долечко, закувала в чари?

Що ж ти в мою думоньку всіяла печалі,
Напустила тугоньку на п’янкім привалі,
Притупила шабельку, загнуздала руки,
В мою грішну душеньку нав’язала муки?

Ой ти, моя доленько, доля, моя доле,
Хай же вийде воленька, та як вітер в поле,
Підійме́ться в не́бонько та й розгоне хмари,
Та й загляне в думоньку, та й розвіє чари.

Та й очистить ду́шеньку, звеселить печалі,
Та й освя́тить рученьки, та й веде у далі,
Та й у битви праведні прокладе стежину,
Та й наго́стрить шабельку за мою Вкраїну.

Щоб не знав я спокою у борні за неньку,
Щоб у ритмі з волею стукало б серденько,
Щоби в полі, доленько, я б не ліг журбою,
Щоби славну воленьку та й зустрів з тобою.

Ой ти, доля-доленько, доля моя мила,
Що ж ти мені воленьку та й заполонила…

04.10.2016р. Василь Ковтун