Василь Ковтун: Супроти битвам і одвічній боротьбі

Супроти битвам і одвічній боротьбі,
Супроти гніву і гони́твам до упаду,
Сьогодні я, всміхаючись юрбі,
Переселився в осінь листопаду.

А та спокусниця, примітивши мене,
Неначе граючись, знімаючи намисто,
І твердо знаючи, що все колись мине,
Мене покликала у зваби падолистом.

Пожовклим бісером усипавши карниз,
Під подих вітру оголивши груди,
Зі мною бавлячись, навіяла стриптиз,
Мене так жадібно розцілувавши в губи.

І я безпам’ятний ледь-ледь себе ловлю,
З полону осені вернувшись не відразу,
Кричу розчулений – я так тебе люблю 
Під шелест листопадного екстазу.

І та любов моя – то щось таке святе,
Водно́час і гріховна, і богемна,
Моя спокуснице, дозволь повірю в те,
Що ти така ж правдива і взаємна!

04.11.2016р. Василь Ковтун