Еміль Дубров: Я все ще біг... Я знав, що мушу... Мушу!

Я все ще біг... Я знав, що мушу... Мушу!
Я не один! Нас тисячі, ми - сила!..
І єдність ця, вселяла віру в душу 
І вже, мені здалося, маю крила!...

Земля раптово зникла з під чобіт...
Немов яким опоєний дурманом 
Відчув, нараз перевернувся світ 
Вже не біжу... Лечу понад Майданом!

А там, внизу, там піт і біль, і кров,
І крики розпачу, і стогін, і прокльони...
Ось пропливають куполи церков...
Нараз ударили Михайлівського дзвони!

Мерщій до гурту! То чого ж ти ждеш,
Невже втікаєш хлопче, з поля бою?..
І вже не страшно зОвсім, що впадЕш,
А страшно, що не станеш знов собою...

Я каменем лечу на грішну землю -
Скоріше вниз!... Там друзі, там сім'я...
Та щось, нажаль, ніяк не відокремлю -
Де той що був... і той що зараз я...

Щит... Палиця... Мерщій вставай козаче!..
А дзвони б'ють... Дзелень-дзелень-дзеленннь...
І над Майданом лине – «Плине кача»...
Чи то згасав... чи то займався день...

Еміль Дубров