1
Торкнуся вустами рожевого цвіту,
Ковтну життєдайної сили,
Нехай до чудесного дивного світу
Несе мене сонячний килим.
Хтось скаже, що казка це, сон або мрія,
Та серцю моєму відомо, -
Живе в ньому, кріпне, зростає надія
Вернутись до рідного дому.
2
Живу, ніби дива чекаю,
Натягнуті струни душі,
Ще мить - і щось статися має -
На самій останній межі:
Омріяна зустріч, можливо,
На котру чекаю давно,
Чи може пташина щаслива
Постука мені у вікно.
Не буду, не буду гадати,
Хай твориться мрія моя
І буде на радість багата,
Як пісня дзвінка солов’я.
3
Слова не скажуть нового нічого,
Вони не знають серця глибини,
Ні стану, життєдайного, ясного,
Ні таємниці вічної весни.
Слова не мають подиху п’янкого,
Що лине від квітучої краси,
Ні чистого кохання молодого,
Що в вічності і смерті не згасить.
В мовчанні серця, десь поза словами,
У тиші ранку, в пісні солов’я,
У небесах засіяних зірками
Знаходиться поезія моя.
Довкола нас мелодія чудова,
Що лине в душу нам без вороття.
…
У мові непромовленого Слова
Знаходиться поезія життя.
4
А що далі, що далі, що далі?
З ким зустрінусь, а з ким розминусь?
Залишаю позаду печалі,
І крізь сльози до себе всміхнусь.
А що ж далі , що ж далі, що ж далі?
Я запитую серце своє.
Неминучість приймаю без жалю
І від того спокійно стає.
І уже не питаю, що далі, -
Вірю в світлу прекрасну мету,
Вірю в зустрічі ще небувалі
І в любов непорочну, святу.
Немає коментарів:
Дописати коментар