Слова не скажуть нового нічого,
Вони не знають серця глибини,
Ні стану, життєдайного, ясного,
Ні таємниці вічної весни.
Слова не мають подиху п’янкого,
Що лине від квітучої краси,
Ні чистого кохання молодого,
Що в вічності і смерті не згасить.
В мовчанні серця, десь поза словами,
У тиші ранку, в пісні солов’я,
У небесах засіяних зірками
Знаходиться поезія моя.
Довкола нас мелодія чудова,
Що лине в душу нам без вороття.
У мові непромовленого Слова
Знаходиться поезія Буття.
Алла Степаненко
Немає коментарів:
Дописати коментар