АДАМ І ЄВА

Василь Ковтун

В часи небесного правління,

На радість яблучним садам,

За знаком вищого веління

Прийшов на світ один Адам.

Струнка оголена фігура,

П’янкі усміхнені вуста,

Чоло укрила шевелюра

Суть чоловіка - шмат листа.

Живи собі не май мороки,

Втішайся наданим життям,

Лиш не твори бездумні кроки,

Щоб не молитись каяттям.

Твори у ділі добру справу,

За садом вчасно доглядай

Викошуй визрілу отаву,

Чи може так живи бодай.

Не мрій уявою про гроші,

Тварин і птахів не вбивай,

Неси із честю свої ноші

І нових благ не вимагай…

Не довго тішився обранець,

Завив нудьгою небесам -

Ну як самому йти у танець,

І з ким гуляти по лісам?

Нема з ким пісню заспівати

Чи дарувати райський цвіт,

Чи то за садом доглядати,

Чи десь поринути в політ…

І пожалів Господь Адама,

Без жінки жити – просто жах,

Навіщо та життєва драма,

Де чоловіку йти на крах.

Щоб звеселити мить життєву,

Краси додати і добра,

Створив Всевишній поруч Єву

З Адама взятого ребра.

Чи може був творець не в дусі,

Чи може зорям що збрелось,

Та жінку він створив в спокусі

І все відто́ді почалось.

Штовхнула хитрістю Адама,

Коли гуляли по садам,

На гріх спокуси ніжна дама,

І плід вкусив чудний Адам.

Покрилось небо горе-млою,

Зігнувся вітром райський сад,

Укритих божою хулою

Прогнав Творець із неба чад.

Зійшла на землю грішна пара,

Вже не страшні їй небеса,

Вже не страшна та Божа кара,

Свої вже творять чудеса.

Бо розповзлись по білім світі,

Плоди зірвавши по садам,

Нащадки тих, хто ставив сіті,

В які потрапив той Адам.

Один на двох мабу́ть був розум,

Так і живуть із ним свій вік,

Як результат метаморфозу -

Гріховні жінка й чоловік.

Вже сотні років у спокусі,

Буттям освячене злиття,

Єв перетворює в матусі,

Нові даруючи життя.

Вдивляйтесь нинішні Адами

У очі юних королев,

Щоб ідучи́ в життя садами,

Не спокушатись в сіті Єв.

Хоча у тому є й розрада,

Жінкам оспіваний Парнас -

Якби не Єва з того саду,

То не було б сьогодні  й нас.

24.07.2012р.