Василь Ковтун
Пішли отарою по колу,
Ніяк не вдертись на щаблі,
Революційність нашу кволу,
Знов приголомшили граблі.
Так лупонуло всім по писку,
Що потемніло у очах,
Приспали, як ягнят в колиску,
І дух свободи знов зачах.
Неначе з тіла здерли шкіру,
На голові помий чавун,
Прокляте коло топче віру,
І все рідішає табун.
Немов в дитячій каруселі,
Перед вовками напоказ,
Кружляють вівці невеселі,
І хтось вмикає тут наказ.
Не відірватися з безодні,
Все глибше тягне прірви гніт,
Цей клятий жах на передодні
Скувало коло у магніт.
У зачарованої форми
Не має східців і кутів,
Ні смуги злету, ні платформи,
Ні пароплавів, ні мостів.
Не має тут понять початку,
Не має навіть і кінця,
Карбує коло злу печатку,
Де дух свободи за ченця.
Та чи потрібні нам шамани,
Чи нам потрібен чародій,
Щоб вівці, скинувши кайдани,
Прорвали коло духом мрій?
Ця геометрія похмура -
Лиш сірі лінії в клубок,
А кожна вівця – то фігура!
Потрібен лиш загальний крок!
07.07.2012р.
Немає коментарів:
Дописати коментар