І знову осінь, знову ті ж думки,
Які тогоріч полонили душу,
А світ увесь - то парасольки і сумки,
Ховались від дощу й шукали сушу.
А я неначе в осіні зігрілась,
У ковдру загорнулась, в самоті,
Ця осінь увірвалася, з'явилась,
Зігріли навіть листя золоті.
Палає дощ у золоті листків,
Хоча я знаю, дощ... він не палає,
Я не шукаю більше тих містків,
Бо наші душі більше не з'єднає...
Олександра
Салюк
Немає коментарів:
Дописати коментар