РУШНИК

Рученята донечки моєї,

Вишивають в школу рушничок,

Ніжно викарбовують лілеї,

З чорних і червоних ниточок.

Я дивлюсь на неї зі сльозами,

Раптом затуманилось в очах,

Пригадались рушники у Мами,

В покуті де блимає свіча.

В однострої тато тільки з фронту,

Пригортає Матінку струнку,

В пам'яті сплило стареньке фото,

Де вони стоять на рушнику.

Вишиванки з древності й донині,

Як любові й мужності злиття,

Незнищенний символ України,

І окраса нашого буття.

А коли ж ви Мамо все встигали,

Як ніколи вільні не були,

Чи ночами нишком вишивали,

Щей тонке мереживо плели?!

Домоткане полотно в сувої,

Жде зими щоб маком розцвісти,

Та з-під рук майстрині молодої,

Рушники до посагу лягли.

Рушники наш найдорожчий спадок,

Так в народі нашім повелось,

Хліб на рушнику давали радо,

Щиро зустрічаючи когось.

І батьки з родинного порогу,

Хоч у шлюб, хоч в бій - це вже закон:

І в щасливу, і в гірку дорогу,

Проводжали завжди з рушником.

Хрестик з нами йшов з Гіпербореї,

В облямівках рідних сорочок,

Рученята донечки моєї ,

Вишивають в школу рушничок.

Ілля Манченко

2-га збірка "Три любові"-2009р.