ВПАЛО СОНЦЕ В ВЕЧІРНЮ КУРЯВУ...

Впало  сонце  в  вечірню  куряву.

 Тиша  виповзла  за  село.

 Нашорошилось  небо  буряно

 І  погрозами  загуло.

 Ніч  підходила  з  гуркотінням,

 Ніч  несла  божевілля  й  жах,

 Плазувала  повторними  тінями

 У  нервово  пружих  кущах.

 Ніч  кричала  мені,  розтерзана,

 Оперезана  громом  навхрест.

 І  у  зойках  її  березових

 Закипівся  гучний  протест.

 Хмари  дибились  волохато,

 Місяць  в  небі  петляв,  мов  кіт,

 Вихор  всівся  на  сіру  хату

 І  закручував  стріху  в  зеніт.

 ...Та  встає  перлямутровий  ранок

 Крізь  холодний  і  злобний  рев,

 І  проміння  зализує  рани

 З  закатованих  ніччю  дерев.

 Безпорадні  агонії  злости,

 Злість  гармонії  не  порве!

 Сонце  ходить  до  нас  не  в  гості  -

 Сонце  з  нами  живе!

 Вирина  воно  ранками  з  куряви,

 На  потрав'я  витрушує  пил,

 І  пливе,  й  ховрахів  обурює,

 Повне  ніжности  й  повне  сил.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО