ГОЛОС ІЗ ТОВСТОЇ МОГИЛИ (Уривок із поеми «Ирій»)

Борис Мозолевський

Змієнога богине, дочка Бористену,

 володарко скіфів;

 Батько скіфів Папаю і ти, Іданфірсе,

 вельможний наш царю!

 Розверзається твердь,

 наді мною вогні смолоскипів,—

 Воскресаю! Ви чуєте? Воскресаю!

 Дивні зубри залізні могилу беруть на таран.

 Ніжні руки мене піднімають

 із глини і тліну.

 При мені тільки меч мій

 та іще золота пектораль,—

 Що розкажуть вони цим прийдешнім

 новим поколінням?

 Я не стану пояснювать — склад за складом

 нехай прочитають самі,

 Як ішли ми крізь ніч

 до своєї найвищої істини —

 По нарузі, по злиднях, по війні, по чумі,—

 Але душі нетлінні над світом проносили

 чистими.

 Змієнога богине, дочка Бористену,

 володарко скіфів;

 Батько скіфів Папаю і ти,

 цар царів Колаксаю!

 Воскресайте зі мною із наших прабатьківських

 міфів,

 Воскресайте для світла, як я із пітьми

 воскресаю.

 Не лякайтесь цих сірих, цих задумливих

 юних очей.

 Чую, степ наш під зорями половіє і дихає.

 Дай припасти до тебе, дай тобі поклонитись

 чолом і плечем,

 Земле рідна, оплачена потом і кровію,—

 Скіфіє!