ДОВОЛІ

Василь Ковтун

Під клич кривавої заграви,               

Без честі, совісті й жалю

На пир сповзаються удави,

Нову́ накинувши петлю.

Холодна кров, скажені очі,

Навпі́л роздвоєний язик,

Плюють отруту поторочі

У справедливий правди крик.

Слизької гідри вража шкіра

На шиї затягнула м’яз,

В полоні харкає довіра

І крик слизотою зав’яз.

Не має совісті й пощади,

На кожне серце - гострий лід,

На те вони й повзучі гади,

Щоб тепле мати на обід.

Не варто б лізти в пащу звіру,

Щоб так спаплюжити життя,

За ту обдурену довіру

Не воскресить вже каяття.

Чи ви посліпли в тім герої,

Чи розум згинув в чорній млі?

Чом руки не хапають зброї,

Щоб гадів гнати до землі.

Чом оселився страх хохлацький,

Чом коні в упряжі тугій?

Чом не проснувся дух козацький,

Щоб окропити справжній бій?

Доволі тішитись в промовах,

Вже плаче скривджена роса,

Вся правда - в сиротах і вдовах,

Борня - нагострена коса.

19.03.2013р.