Любов - це не кохання

Тетяна Лісна

Ніхто не скаже, що було насправді.

 Чому юнак дівчину покохав?

 І чи кохання то було, по правді

 Про це нікому він ще не казав.

 Прийшов зненацька, й зразу вчарував.

 Блищали очі – наче діаманти.

 Він говорив, і враз – поцілував,

 І різні не потрібні тут таланти.

 Вона тонула у його очах –

 Такі зелені і такі глибокі.

 По-вуха закохалась в нього – страх,

 Кохають так дівчата кароокі.

 І не потрібні були тут слова,

 Обоє, враз неначе, покохали.

 Та перепона тут була одна –

 Він знав що буде, а вона – не знала…

 І дівчина літала в небесах,

 Раз в день приходив, і вона чекала,

 І засинала в нього на руках,

 Він не кохав, ну а вона не знала.

 Чарівні ночі несли до небес,

 Це божевільне і палке кохання.

 Любовне чудо – чудо із чудес,

 І муки ці ранкового прощання.

 Подарував троянди чарівні –

 Улюблені: – «Ну як він здогадався?

 Мабуть кохає – думалось – мені,

 В любові так ніхто не признавався.»

 Коли він зник – вона була спокійна;

 Та заздрість у «подрУг», звела все нанівець.

 І біль у серці завелась розбійна,

 І випивши, вона, пішла вже «навпростець».

 У дім до нього тут вона ввірвалась,

 І запалилась злість в її очах.

 На нього розкричалась – мов взірвалась,

 Як бочка з порохом – для неї це був крах.

 Він виправдовувавсь, ну а вона картала

 Себе, в душі, за божевільний крок.

 Але сумирно вже вона мовчала,

 Для них обох хороший був урок.

 Та мабуть він не захотів терпіти

 Їй вибриків, такого от зразця.

 Ще кілька днів зуміли помовчати,

 Але роман ішов вже до кінця.

 Ще ніч одна в коханні вознеслася,

 І в вечір смутний раптом він прийшов,

 І весело, як завжди, привітався,

 Веселий, зачарований, немов.

 Прощебетав, що всіх дівчат він любить,

 Але кохать не зможе ні одну.

 Що не лише її одну голубить,

 І пестить також не її одну.

 Пішов і причинив тихенько двері,

 А на обличчі, їй, завмер лиш, жах.

 І до вікна вже кинулась, в холері,

 А для душі то незбагненний крах.

 І зникла у пітьмі палкої ночі;

 ДівчИна овідьмачилась, втікла.

 За ним слідкують її карі очі,

 А за вікном висить її мітла.

 Вона нікого вже не покохає.

 Ви, хлопці, збережіть же почуття

 Сердець дівочих, тут ніхто не знає –

 Чи стане відьмою, чи знайде каяття…