ЖУРАВЛИКУ НЕБЕСНИЙ

Іще болять війни тієї рани,

Не висохли ще сльози в матерів,

А вже нові "чорнобилі" й "афгани"

Пройшлись залізом по серцях синів.

Назавжди опустіла рідна хата.

Осиротіла праведна земля.

І вірить, і не вірить у це мати,

І до портрета сина промовля:

-Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,

Хоча б якусь нам вісточку подай,

Синочку мій, журавлику небесний,

До батьківського дому прилітай.

Весняний сад буяє білим цвітом,

Ласкаве сонце горнеться до ніг...

І як такому диву не радіти,

Та все це, все це тільки для живих.

Горить лампадки вогник невгасимий.

В скорботі тихо линуть ночі й дні.

Шепоче мати: "Синку, сину, сину.

О, як мені без тебе жить одній?

Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,

Хоча б якусь нам вісточку подай.

Синочку мій, журавлику небесний,

До батьківського дому прилітай."

 Джерело: http://virchi.pp.net.ua/publ/343-1-0-13829