СУДНИЙ ЧАС У НЕПОГОДНУ ЗЛИВУ

Іван Давиденко

Підстав чоло своє до прохолоди,

Хоча би так, осмислиш ти епоху.

Проймися серцем до земної вроди,

Хай вітер терпне на губах потроху.

Земні діла твої у круговерті,

Отак ось тут, осмислив непомітно,

Чому вони усі стають обдерті,

Від здирства, лицемірства, безробітні.

Твоє ведіння владне та незриме,

Не спогляда, захвачені простори.

Що бачиш ти, осліплений очима,

Чужі поля, та згиблі доли й гори.

На судний час вернувся ти в епоху,

Згадав, що до молитви є дорога,

Своє життя осмислював потроху,

Що є покара під велінням Бога.

Вона прийде у непогодну зливу,

Лише до тих, хто щастя відібрав,

У неї сила, від людського гніву,

Який від здирства ойкав та стогнав.