Все від нас

І навіщо б мені про сумне,

Як у сонці і  золоті ранок?

Хто життя у це місто вдихне?

Хто розправить нам плечі, кияни?

Невеселі ті вісті  з усюд –

Ними сповнене серце по вінця...

Хто розбудить зневірений люд?

Хто розправить нам плечі, вкраїнці?

Кружеляють листочки сумні.

І цей вітер такий недоречний!

Хто всміхнеться привітно мені?

Хто розправить пригнічені плечі?

Запитання, як той листопад,

Шерхотять без утіхи між нами...

І даремно чекати порад,

Сподіватись на когось – так само.

Падолист, як мої словеса...

І двірник налаштовує мітли.

Просто кожен вирішує сам:

У багні чи по-людському жити.

Як влаштовує всіх те, що є,

То й питання мої недоречні.

Ми життя проживаєм своє,

І самим розправляти нам плечі!

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",

Севастополь, 2012 року