Голуби

Воркують мирно голуби:

В цілунках чистять ніжне пір’я…

… В Малій Токмачці я любив

Скликать до нас їх – на подвір’я.

Посип зерна – з дахів злетять,

Такі довірливі до тебе:

Будь ласка, в руки можеш взять,

Погладить, випустити в небо…

І от я знов  в селі своїм:

Минуло стільки довгих років!

Як досі, сиплю зерно їм,

Вони ж – клюють за кілька кроків…

"Не бійтесь, любі! "  – їм кажу,

Але вони все ж – насторожі:

Лиш клюнуть –  миттю за межу.

І дяка –  погляди порожні…

Ну, що ж – винить не  можу їх:

Життя так склалось – розминулись.

Я – просто гість. А коло них –

Сусідський хлопчик: " Гулі! Гулі!"

Іван Левченко, з книги  "Мигдаль на руїні",

Севастополь, 2003 року