Тоді Максим гадки не мав,
Кого від смерті врятував…
Табун знайшов біля могили[1],
Звідки татари приходили –
Наші закляті вороги,
Що нишпорили навкруги.
Докупи всіх коней зібрав
І в рідний степ з ними помчав.
Біля Трипільської загати[2]
Взявся багаття розкладати.
Невдовзі ватра вже горіла,
Тепло зморило юне тіло –
Ліг горілиць, заплющив очі
І опинився в чарах ночі…
Нестерпно пахли дикі трави,
Місяць згори світив лукаво
І тисячами голосів
Цикади[3]
розливали спів.
На другий день, з самого ранку,
На межі ночі та світанку,
Тупіт почув, з боку села,
Звичка його не підвела –
Завжди спав вухом до землі,
Чув навіть шорохи малі.
А тут стрімкий галоп коня,
Що нісся, ніби навмання.
Та поки тупіт наближався
Максим уже не сумнівався,
Що хтось його в степу шукає
І степ цей, видно, добре знає.
І справді, між високих трав,
Вершник стурбований скакав.
Може з’явилися татари?
Чи з ляхами[4]
почались чвари?
Що сталося? – Максим не знав
Та раптом сотника впізнав,
Що мчав на буланім коні,
Своїм найкращім скакуні.
Він зліз з коня перед Максимом,
Обняв, назвавши своїм сином,
І шапку скинув перед ним –
Віри очам не йняв Максим.
– Ти мені сина врятував,
Тебе, мабуть, сам Бог послав.
І чувся в сотника словах
Недавно пережитий страх.
Із цих скупих та щирих слів,
Максим нарешті зрозумів,
Що він спас сотникові сина,
Що це була його дитина.
Михайло Винницький
Уривок. Повна версія ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА
[1] Могила – високий
насипний курган, в якому разом з покійником ховали речі домашнього вжитку,
посуд, зброю, вироби із срібла, золота тощо. У степовій і лісостеповій частині
України зберіглось багато Скіфських могил – поховань наших пращурів, які в давнину заселяли ці території.
[2] Трипільська загата – місце, де судячи із
залишків берегових конструкцій стародавні трипільці перекривали ріку для зрошення своїх земель. Це свідчило про
високий рівень цивілізації Трипільської культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар