ГЕРЦЬ

Нарешті підійшли поляки,

Під ними бурі аргамаки[1],

Зброя на сонці так і сяє

І військові кінця немає.

Ще мить,– і зійдуться в двобої –

Вже руки потяглись до зброї…

Та враз чиясь душа козацька,

Мов сніг з’явилася зненацька,

На воронім коні летіла

Розхристана сорочка біла,

Як кров червоні шаровари,

А з люльки дим під самі хмари –

Це був козацький молодець

Що ляхів виклика́в на герць.

На цей раз безтурботний дим

Під небеса пускав Максим.

Він за останній час змужнів,

Став кращим серед козаків:

Воїн безстрашний, молодий,

Як тур могутній степовий.

За мужність і нестримну силу,

Його всі Туром охрестили.

Зухвало гарцював Максим

І козаки пишались ним…

Не витримав один з поляків

Витівок цього гайдамаки,

Вмить опустив своє забрало[2],

Видно, терпіння бракувало,

Пришпорив жеребця ногою

І спис налаштував до бою.

Поки Максим люльку ховав,

Він вже йому назустріч мчав,

Але, закутий в свої лати[3],

Не міг, як слід, маневрувати.

Максим це швидко зрозумів

І з викрутасом бій повів.

Було́ хитнувся вже поляк

Та двічі розійшлись ніяк.

Лиш третя, як таран атака,

Була смертельна для поляка –

Той ще не встиг руки підняти,

Як спис пробив сталеві лати.

Запала мертва тишина,

Забули всі, що йде війна,

І на очах прошите тіло,

На круп коня дивно осіло.

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] Аргамаки – найцінніші верхові коні Ахалтеки́нскої чистокровної породи, виведені на території сучасної Туркменії понад 5000 років тому.

[2] Забрало – рухома частина шолома, яка служила захистом для обличчя та очей під час бою.

[3] Лати – захисні пристосування, які використовувалися воїнами в  рукопашному бою.