ДВОБІЙ З ГРАФОМ

І раптом крик: «Пся крев![1] Козаче!

Мотузка за тобою плаче!

Я проучу тебе собаку,

Підвішу на суху гіляку,

Щоб ти надовго пам’ятав,

На кого руку піднімав».

Глянув Максим – аркан[2] летить,

Не розгубився ні на мить –

Він проходив таку науку,

Розсік аркан, немов гадюку,

А потім вершника побачив,

Це він кричав: «Пся крев! Козаче!»

Поляк був видимо багатий:

Золотий шолом, срібні лати,

Військам рукою знак подав,

Щоб їм ніхто не заважав.

І закружляли в герці коні,

До шабель потяглись долоні,

В поляка кінь був не простий

І герб на грудях родовий:

Графська корона, щит з орлом,

Та меч, освячений хрестом.

Цей граф – нащадок королів,

До нас каральне військо вів

І вирішив всім показати,

Як бунтарів треба карати.

А тут цей хлоп – така нагода,

Для нього справжня нагорода.

Гукнув: «Де твої щит і лати?

Що тебе буде захищати?» –

Сміялись очі голубі –

Граф був упевнений в собі.

Але в Максимових очах

Була загроза, а не страх…

Граф дуже добре фехтував –

Прекрасну підготовку мав:

Стрімко колов, рішуче бив,

Уже Максима зачепив,

Відчув Максим, як кров тече,

Поглянув на своє плече:

Його сорочка сніжно-біла,

Від крові зовсім поруділа.

Поляка ж захищали лати –

Його так просто не здолати.

Максим свідомо не спішив,

Вправно конем своїм крутив –

У нього розрахунок свій –

Він знав, як заверши́ти бій.

І коли кров заби́ла в скроні

Та захропли з напруги коні,

А граф у панцирі важкому

Уже ослаб, відчувши втому, –

Пришпорив свого вороного,

Підняв його на задні ноги,

Сам на стременах вище став –

Зверху удар страшний завдав.

Видно що панцир не завжди

Був порятунком від біди –

І покотилась голова,

Граф впав, як скошена трава.

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] «Пся крев» – образливий лайливий вигук, поширений у поляків (дослівно – псяча кров).

[2] Аркан – довга жорстка мотузка з петлею на кінці, яка виконувала роль  зашморгу на шиї жертви.