В шатах жовто – золотих,
Осінь тихо з висоти,
Нам дарує тисячу принад…
Ну, а вітер – пустунець,
Піднебесний мешканець,
Устеляє килимами сад.
Дивний сад, мов квітуча весна,
Мов надія моя навісна,
Що знов стрінуться наші серця,
І коханню не буде кінця…
В синю даль, під небеса,
Рік за роком загаса,
Не повернуться вони назад…
Та осінній падолист
Нагадав, як ми колись
Наші зустрічі несли у сад…
Дивний сад, мов квітуча весна,
Мов надія моя навісна,
Що знов стрінуться наші серця,
І коханню не буде кінця…
Немає коментарів:
Дописати коментар