ВІДЧАЙ

Їх холодно зустріла Січ.

«До зброї!» – доносився клич –

Біда прийшла на Україну,

В рідних оселях люди гинуть.

І в його спогадах сплило́,

Недавно спалене село,

Порубана мала дитина

Та пограбована країна.

Гірко схилилась голова,

Згадались сотника слова:

 «Хіба ти з рабських поколінь?

Шаблюка гостра, добрий кінь –

Ось твої справжні побратими

Та воля, що за неї гинуть».

Молоде серце затремтіло,

Готове в бій вступити сміло,

Помститися за Україну,

Свою розп’яту Батьківщину.

Він кликав йти на допомогу –

Орді відрізати дорогу,

А там, в степу, всім показати,

Як треба край свій захищати.

Але невдовзі зрозумів,

Що така жменька козаків,

Набіг не зможе зупинити

Та бранців у татар відбити –

Не визволити їх з неволі,

Орда панує в Дикім Полі[1]…

 Михайло Винницький

Уривок. Повна версія ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА

---

[1] Дике Поле – незаселені землі, які розмежовували  Україну і Татарське Ханство і розташовувались між Доном, Верхньою Окою та лівими притоками Десни й Дніпра.