ТРИВОГА НА СІЧІ

На Січ вернулися полки,

Загомоніли козаки:

– Скажіть, чому ми вражі діти,

Ніяк не можем зрозуміти,

Що краще край свій берегти,

Ніж дбати про чужі світи.

Цей необдуманий похід,

Залишив нам кривавий слід:

Земля горить, брати в неволі,

А кривдники гуляють в полі.

Татари, ляхи, москалі[1] –

Демони[2] нашої землі –

Під видом братньої любові

Пролили море сліз і крові,

Завжди знаходили причину

Підступно ніж встромити в спину.

І рушив людський океан

На місце збору, на майдан.

Зібрали Раду та рішили:

На турка вдарити щосили,

Залити кров’ю синє море –

Помститися за своє горе

Та потрясти ханські палати,

Може, й ясир ще врятувати.

І лиш вернулися з походу,

А вже охочого народу

Іти в похід було чимало,

Та рішення старшин чекало.

Бо в козаків була умова,

І всі дотримувались слова:

Коли охочих забагато,

Нагоду молодим давати,

Щоб поряд з кожним відчайдухом

Йшов той, хто пороху не нюхав,–

Так діяла козацька школа

І лицарство росло довкола.

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] Москалі – назва росіян, яка пішла і закріпилася за ними від назви столиці Росії – Москви.

[2] Демони – надприродні істоти, які переважно творили зло.