В
пам`ять про голодомор 32-33 років…
Коли
постукав голод в наші двері,
Сестра
не знала й зопалу відкрила.
Голодний
я, та не просив вечері,
А мама
друга Барсика зварила.
Його ж
ми зіллям нишком годували
Й
коржами жолудевими з сестрою,
Від
дідуся голодного ховали
У
бур’яні за хатою старою…
Я плакав
так… Та мама лиш сказала:
– Від
голоду він все одно здихає.
Сестра
он вже й тарілку облизала,
І про
добавку крадькома зітхає!
Не
втримався і я – взяв голод гору,
Голодному
журба не допоможе.
Не
бійся, Барсику, як вмерти вдасться скоро,
З тобою
у Раю зустрінусь, може.
Тетяна
Чорновіл
Немає коментарів:
Дописати коментар