Хліб насущний

Лід все одно згорить дотла

І нанівець зійдуть морози. 

Весна на повному серйозі

Життя поверне до тепла.

 

Таки позаду непутяща

Зі снігом і дощем зима.

Найменших сумнівів нема,

Що все попереду – найкраще.

І оптимізм промінить влада:

На саміт з’їздив наш бомонд.

І розібралися немов

Із кнопками в Верховній Раді…

Позаду цирк… Якби ж один:

Обрані – геть не передбачні…

І запряга свою конячку,

Заводить трактор селянин.

Весна – це мить незгайних діб.

Проґавиш – час не наздогнати:

Згорить, як галас депутатів,

Як лід і сніг, майбутній хліб.

Аби не трапилось біди,

Сільський трудар іде до поля,

Бо то його одвічна  доля,

Щоб хліб насущний  уродив. 

А "брехунець" все шелестить…

Дядьки хитають головою:

Балакунам нема відбою.

Аби, як слід, іще й робить!

Та де там – вибились в чини,

Чекають їх моря та вілли…

Дядьки все здужають – стожильні.

Бо хто ж тоді, як не вони?

Бо хто ж  отой засіє хліб,

Дощу молитиме всякчасно,

Щоб урожаїлось на  щастя,

І завжди хліб був  на столі?

Весна – дядькам не до утіх:

Де взять пальне? Де кошти взяти?

Знов галасують депутати.

І "брехунець" транслює їх. 

Іван Левченко, з книги "Над прірвою",

Севастополь, 2013 року; першодрук 5 березня 2013 року