Маюся

Шарпають листя вітри:

Мерзне й тріпоче під вітром.

Свічка каштанів горить,

Тільки і їй не зігріти...

Звідки у тебе така

Вдача нелагідна, травню?

Я від вітрів відвикав,

Від холодів – і подавно.

Мушу зізнатися: знов

Пальцем поцілив у небо.

Тільки ж тобі – все одно:

Вдача нелагідна в тебе.

Мов до вподоби екстрим:

Гілку зламав яворини…

Так мені душу ятрить 

Рана від розладу з сином…

Ой, неприкаяний мій:

Маєшся, кажуть, і правда.

Маєш  характер такий:

Синів точнісінько, травню. 

Я сподівався пори

Спокою, порозуміння…

Шарпають душу  вітри:

Маюся – з травнем і сином. 

Тиждень – ні стріч, ні дзвінків.

Як там йому – за негоди?

Що я від нього просив:

Грана тепла лиш. І – годі.

Не випадає... Хоч плач.

Тільки не стану – є сили.

Дай, Боже, травню тепла.

Й не обмини мого сина. 

Все перебути: вітри,

Холод зневаги, негоду.

Щоб укотре повторить:

Грана тепла лиш. І – годі! 

Іван Левченко, першодрук, 17 травня 2015 року