Дощова неділя

Прибився дощ травневий уночі:

Немов самітник той заплакав…

Ввімкнув я серед ночі лампу,

Бо за вікном почувся шурхіт чийсь:

Тамтам краплин об підвіконня знов...

Таки прорвало, як і за прогнозом.

А де ж обіцяні і грім, і грози:

Тихенько дощ заплакав за вікном.

Тобі замало? – запитав себе:

Ач, розгулялись як ізнов судини…

Який там в біса сон і відпочинок

Під шемрання дощу з нічних небес!

Не вистачало блискавок іще

Оце мені для повноти картини...

Самітник плаче. І приблуда-псина

Дрижить: як хлющ, намокла під дошем.

Під ліхтарем спинилась і дрижить.

Як він – отой самітник-дощ – невтішна.

Із халабуди охоронник вийшов.

І в ній з приблудою сховавсь за мить…

Нависли хмари – темні, як та ніч.

Крізь них ні зір, ні промінця у небі.

І диво: попри дощ, пташиний щебет

Прорізав тишу… От де співуни!

Тамтам дощу і соловейка спів:

Оце так видалась мені неділя!

І хоч би що – за вчора натомилась –

Так солодко дружина поруч спить.

Уже давно і лампу загасив:

Достатньо світла за вікном ранковим.

А дощ іде: тамтам об підвіконня.

І чути щебет – соловейка спів.  

 Іван Левченко, першодрук, 3 травня 2015 року