Верба при дорозі

Про що шепотіла верба при дорозі?
Чого розплела зелен коси свої?
А вітер хитав їй рохристані коси.
І знав тільки він, про що шепіт її.

Не чути пташини веселого співу:
Зривається дощ із насуплених хмар.
Циганка наврочила долю щасливу,
Повірив циганці, а щастя нема.

Я бачив, як гривні вона пораділа:
Слова аж бриніли на віщих устах...
Отак при дорозі верба шепотіла,
Як вітер розкішні їй коси хитав.

Сльоза за сльозою – став дощ накрапати.
Де настрою візьмеш у пасмурний день? 
Не треба в циганки про щастя питати
І слухати шепіт, як вітер гуде. 

Ще вигляне сонце, верба зелен коси
Скупає у теплім промінні яснім.
Про що шепотіла верба при дорозі?
А, мабуть, про щастя, здається мені.

А вітер розхристані коси хитає.
Навідліг в обличчя краплинами б’є.
А що воно – щастя? Те сам кожен знає.
Про це не питають, якщо воно є.

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",
Севастополь, 2012 року; першодрук 16 червня 2012 року