Я зрозуміла, де той код

Коли я думаю про сьогодення України, перед очима уявляється багатоповерховий будинок, поруч з яким стоїть величезний занедбаний гуртожиток з багатим фасадом. Одного разу мешканці смердючого гуртожитку винесли вікна в найближчому під’їзді і почали вбивати мешканців будинку, щоб заволодіти їм.

Одні мешканці під’їзду встали на захист своєї оселі, інші почали відчиняти вікна - двері і кидати ворогові драбини :

«Заходитите, спасите, выручайте!». Мешканці гуртожитку немов сарана лізли в вікна і продовжували вбивати всіх незгодних… Деякі мешканці будинку допомагали нападникам трощити будинок і називали імена своїх незгодних сусідів… потім закатовані тіла захисників знаходили в підвалах , але ніхто не вважав себе вбивцею , бо у загарбників і їх соратників була «велика» мета - перетворити будинок на гуртожиток і приєднати його до сусідського! Деякі мешканці будинку вирішили, що в гуртожитку їм буде набагато краще і попхалися туди. Потім пошкодували - ніхто не чекав на них у гуртожитку, але повертатися в палаючий під’їзд, який вони зрадили, наважилися не всі. Будинок опинився в небезпеці. Багато мешканців з інших під’їздів пішли захищати свою оселю, а багато жили так, ніби їм нічого не погрожує. З одних вікон лунав гімн, з інших російський шансон і російські серіали… в одній квартирі хлопці збиралися на війну, в іншій - йшли на дискотеку і збирали валізи на море… на одному поверсі допомагали біженцям з розтрощеного під’їзду і тим, хто став заручником, а поверхом вище – скаржилися, що їх «достали» ці біженці – самі заварили кашу, самі нехай їдять… одні сусіди допомагали солдатам, інші - робили євроремонт і купували меблі… а на перших поверхах будинку спокійно працювали банки, магазини і ресторани заможніх мешканців гуртожитку… кожного дня в так звані мирні під’їзди привозили домовини з тілами загиблих героїв… одні їх зустрічали навколішки, інші робили вигляд, що не бачать ні тих трун, не тієї війни… і вважали, що вони праві, бо інколи до нещасного під’їзду приходили «працівники ЖЕКу» і не бачили там порушень прав людини і війни. 
Здається, цей будинок не виженете ворога, доки усі його мешканці не відмовляться від земних благ і не об’єднаються проти загарбника. Адже вогонь перекинеться на інші під’їзди...

Я зрозуміла, де той код,
Де ті ключі від перемоги - 
Коли усі, увесь народ
Впаде ЖИВИМ солдатам в ноги!

Коли відмовимось від свят,
Від феєрверків, від вина,
Коли для всіх заб’є набат,
Бо це війна. Війна! Війна!

Розіб’ємо катів ущент
І зброєю нам стане слово. 
Я бачу п’ятий елемент – 
Це українська рідна мова!

Ми переможемо в цій битві,
Не зрадимо медалі діда. 
А наша мова - це молитва
Від сатани і від сусіда.

Тепер я знаю, де той код – 
Це рідна мова й весь народ….

Тетяна Малахова