СВІТИТИСЯ ХОЧУ!

 Наталія Крісман

Самотня стою під зажуреним небом,

 Розхристані думи рояться в мені.

 Іду по дорогах, де світле з ганебним

 Сплітаються міцно в клубок веремій.

 Вдивляюся в лиця, читаю їх душі

 По світлі, яке випромінює з них.

 Я там відшуковую те невмируще,

 Яке залишає у вічності штрих.

 А я – що залишу? Яке моє світло?

 Кому воно зможе осяяти шлях?

 Я ж навіть не знаю, чи мої молитви

 Захоче почути Господь в небесах.

 Душа, у тілесні лещата закута,

 Самотньо блукає по грішній землі.

 І навіть в шуканнях одвічної суті

 Так легко згубитися може в імлі.

 Буває, нестерпно важким є на плечах

 Той хрест, що собі я обрала сама.

 Життя моє часто нагадує втечу

 Від власно придуманих ролей-оман.

 Світитися хочу! Хоч світла бракує

 У світі людському, по вінця облуд.

 Я всі свої рани любов’ю лікую,

 Душі не дозволю впокоритись злу!

 Розхристані думи, поснулі бажання

 Зберу у кулак і гайну в далечінь,

 Де в променях сонця, колись на світанні

 Позбудусь навіки усіх потрясінь...

 06.06.2011р.