Європі

Борис Олійник

Ми тут жили ще до часів потопу. 
Наш корінь у земну вростає вісь. 
І перше, ніж учити нас, Європо, 
На себе ліпше збоку подивись. 

Ти нас озвала хутором пихато. 
Облиш: твій посміх нам не допече, 
Бо ми тоді вже побілили Хату, 
Як ти іще не вийшла із печер. 

Живи собі, уходжено і сито. 
Ми не питаєм з усміхом кривим, 
Якою б ти була у цьому світі, 
Аби ми плуг, і колесо, і жито 
Не дарували пращурам твоїм. 

Ми ж не виказуєм, яку недолю 
Тобі вістило знаками біди, 
Аби козацький стан у Дикім полі 
Не зупинив азійської орди. 

Живи собі. Ми зі своїм уставом 
Не сунемось до тебе в монастир. 
Але дозволь і нам за отчим правом 
По-своєму облаштувати двір. 

Так, ми в ґешефтах - і невмілі, й сірі. 
Ви ж на торгах сягнули верховіть, 
Та навіть вам шагреневої шкіри 
В роковий час усе ж не докупить. 

Земні діла сповна оплатить небо. 
І в Судний День воздасться всім ущерть: 
І тим, хто зрадив побратимство Ельби, 
І тим, хто сербів рокував на смерть... 

Життя мина... Усі ми перебудем: 
Хто - при бандурі, хто - при гамані. 
А що вже по собі залишим людям, 
Судити не тобі, і не мені. 

Відкриті наші предківські чертоги 
Усім, хто має помисли незлі. 
Прийдіте з миром! Та, заради Бога, 
Не вчіть нас жить на батьківській землі! 

У кожного - свої герби й знамена, 
Свій лад і чин в державі й при столі, 
Ми всяк своєї долі ковалі: 
Вам до душі вертка синиця в жмені, 
А нам до серця - в небі журавлі. 

Такі ми є. А ви такі, як є.