КОЗАЦЬКИЙ ХЛІБ

Але не всі такі походи

Закінчувались без пригоди.

Бувало, розлютиться море

І, на розправу дуже скоре,

Грізними хвилями заграє,

Довкола чайки розкидає –

Несе відважних козаків

До небезпечних берегів,

Де рифи та підводні скали,

Підступно їх підстерігали.

Чи занесе в відкрите море,

Де хвилі, мов гігантські гори,

Накриють чайку з головою

Та бавляться, як шкарлупою.

Здавалось, спасу вже нема,

Та чайка – дивишся – жива,

Бо чайки мали свій секрет –

Ним був звичайний очерет,

Яким ці чайки знамениті,

Були з усіх боків обшиті.

Він від ударів захищав,

Перевернутись не давав –

І, ніби крила золоті,

Тримали чайку на воді.

Коли ж зав’язувався бій,

Невигідний і непростий,

Неслися чайки світ за очі,

Затягували час до ночі.

Потім галеру вибирали,

Дружно її атакували

І наче справжні флібустьєри[1]

Кидалися на штурм галери.

Щоб більше паніки додати

Пускали в хід свої гармати,

А як галера вже горіла,

Завзято бралися за діло:

Рубали, різали, стріляли,

Нікого у полон не брали,

Спішили здобич захопити,

Та всіх невільників звільнити.

Коли ж галери та фрегати

Ішли своїм допомагати,

Доля лиха усіх чекала –

Смерть запорожців не лякала,

Бо за бажання вільно жити,

Потрібно було заплатити.

І так платила Україна,

Щоб вільною була країна.

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] Флібустьєри – пірати, корсари, морські розбійники.