РІДНИЙ КРАЙ

Та Україну навкруги,

Оточували вороги –

Господь нам землю таку дав,

Що кожен щастя в ній шукав.

У нас гостили звідусіль,

Ділили з нами хліб та сіль,

А потім край такий багатий

Вже не хотіли покидати.

Тут сонце завжди золоте

І під ногами хліб росте,

Молочні ріки навкруги,

А в них медові береги,

Джерела чисті, бездоганні

Та сир купається в сметані…

Тому, неначе людоїди,

В наш бік дивилися сусіди.

Польські магнати, королі,

В пошуках кращої землі

Теж на Вкраїну зазіхали,

Нам рай небесний обіцяли.

Та наші предки, старожили,

Ті племена, які тут жили –

Трипільці, скіфи і сармати[1],

Заповідали захищати,

Богом переданий нам рай

Та берегти свій рідний край.

І вірні заповіту цьому,

Не позволяли ми нікому,

На наших землях панувати

Та рідну віру плюндрувати[2].

Ляхам на кожен їх похід

Давали відсіч так, як слід…

Але була біда одна,

Країну нищила війна:

Польща все нові володіння,

Загарбувала без сумління,

Ішла до нас з вогнем, мечем –

Земля заходилась плачем.

І люди мусіли втікати,

Оплакували біль утрати,

А на прощання все палили

Та ненависних ляхів били.

А коли цього було мало,

Вся Україна повставала:

Народ гострив селянську зброю,

Тоді вже не було спокою,

І месники та забіяки,

Усі ішли у гайдамаки[3].

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] Трипільці, скіфи і сармати – наші далекі пращури, які з давніх часів заселяли територію України.

[2] Плюндрувати – ганебно знущатися, грубо нищити.

[3] Гайдамаки – учасники народно-визвольної боротьби проти національного і феодального гніту в

Україні.